Початок

Сіре небо нависло над землею, наче важка кам'яна брила, загрожуючи обвалитися щомиті. Холодний вітер пронизував до кісток, зриваючи з дерев останнє листя, що кружляло в повітрі, наче загублені душі. В лісі панувала тиша, важка та зловісна, лише зрідка порушувана тріском гілок під ногами звірів та карканням воронів, що кружляли над верхівками дерев, наче вісники смерті.

Люди жили в постійному страху. Страху перед голодом, що змушував їх мандрувати в пошуках їжі, не знаючи, чи знайдуть вони її сьогодні. Страху перед хворобами, що косили їх ряди, забираючи слабких та старих. Страху перед дикими звірами, що нападали на них вночі, розриваючи їх на шматки. Страху перед ворожими племенами, що зазіхали на їхні землі, на їхню здобич, на їхнє життя.

Вони тулилися в холодних печерах, ховаючись від негоди та хижаків. Їхні тіла були худі та змарнілі, їхні обличчя - виснажені та зморшкуваті. Вони носили шкури тварин, грубо зшиті сухожиллями, що ледь захищали їх від холоду. Вони, здебільшого, їли сире м'ясо, яке добували з великими труднощами, і пили воду з каламутних струмків. Вони спали на холодній землі, вкриваючись шкурами, і тремтіли від холоду в довгі зимові ночі.

Їхнє життя було постійною боротьбою за виживання. Вони полювали на диких звірів, озброєні примітивними списами та дубинами. Вони збирали ягоди та коріння, ризикуючи отруїтися. Вони боролися з хворобами, не маючи ліків та знань. Вони захищали своїх дітей від хижаків, від холоду, від голоду.

Вони вірили в богів, що жили на небі, в лісі, в горах, в річках. Вони благали їх про допомогу, про захист, про милість. Вони приносили їм жертви - м'ясо вбитих тварин, плоди землі, своїх первістків. Вони вірили, що боги можуть дарувати їм удачу на полюванні, здоров'я, силу, життя.

Але боги були примхливими та жорстокими. Вони могли послати дощ, який затопить їхні поселення, або посуху, яка знищить їхні посіви. Вони могли наслати хворобу, яка викосить їхні ряди, або нацькувати на них диких звірів. Вони могли дарувати життя, але й могли забрати його в будь-який момент.

Люди жили в постійному страху перед богами, перед природою, перед смертю. Вони не знали, що чекає на них завтра, чи доживуть вони до наступного дня, чи не загинуть від голоду, холоду, хвороби, хижака, ворога.

Але вони жили. Вони боролися. Вони любили. Вони народжували дітей. Вони вірили в краще майбутнє.

Бо вони були людьми.