17. Неспокійний шлях

- Мені потрібно знайти когось, кому можна показати запис Ніки. Бажано якнайшвидше, - швидко видав Ігор, заходячи до студії. Не гаючи часу, він відразу присів біля Сергія та нахиливсядо нього. - Допоможеш?

Сергій перевів погляд із монітора на хлопця, склавши руки на грудях.

- Ти можеш хоч раз прийти і спочатку запитати, як у мене справи? - з іронічною усмішкою кивнув він.

- Як у тебе справи? - сухо й швидко випалив Ігор, майже не чекаючи відповіді.

- Закінчив роботу над треком для однієї клієнтки… - почав Сергій, але не встиг договорити, як Ігор знову різко вліз у його фразу:

- То ти допоможеш?

Сергій лише важко видихнув і ледь помітно похитав головою.

- Куди ж я дінусь… - здався він, розслабляючи плечі. - Що конкретно від мене потрібно?

- Дай мені список продюсерів, яких могла б зацікавити її пісня, - впевнено, майже з напором промовив Ігор, і в його голосі вже не було сумнівів - лише рішучість і сподівання.

- У мене є ідея по краще. - інтригуючи, відповів Сергій. - Мені здається краще просувати пісню самостійно. Думаю у нас ресурсів вистачить.

- Можна спробувати. - відповів хлопець. - Я відпочину до ранку, як тільки приїду від Ніки - починаємо!

Зранку, коли місто ще лише починало розплющувати очі, Ігор вже стояв біля дверей лікарні. Холодний метал ручки здався йому непривітним, але він рішуче натиснув її й зайшов усередину. У палаті, притулившись до стільця біля ліжка Ніки, спала Христина. Її тіло було згорнуте, наче вона намагалася сховатися від усього світу, а сонне обличчя залишалося напруженим, навіть у спокої.

Ігор, переймаючись за неї, вирішив діяти - попри те, що вона наполягала залишитися. Дорогою до квартири Максима вона майже не говорила, лише раз у раз зітхала, ніби щось важке висіло на душі.

- Вона зовсім не хотіла їхати. Я ледве її вмовив, - сказав Ігор, злегка змучено зітхнувши.

- Зі мною все в порядку… - тихо відповіла Христина, намагаючись стояти рівно, але її коліна тремтіли.

- Давай я тобі допоможу, - м’яко відповів Максим, підтримавши її під руку. Він провів Христину до дивана, де вона ледь дотяглася до подушки. Її очі були важкі, мов наповнені свинцем. Максим дав їй снодійне, і за кілька хвилин дівчина вже спокійно дихала уві сні.

- Я поїхав по справах. Як впораюся - провідаю Ніку. Ти поки приглянь за Христиною, - кинув Ігор на ходу.

- Добре! - відповів Максим, зачиняючи за ним двері.

Майже добу потому Христина повільно розплющила очі. Сіра стеля, запах кави і тиша. Її тіло було ватним, а в голові плавала мла. Максим сидів поруч, дивлячись на неї з ноткою тривоги.

- Як себе почуваєш? - тихо запитав він. - Ти дуже погано спала… часто крутилася, розмовляла уві сні.

- Можна води? - прохрипіла вона, протираючи очі. - Я хочу пити.

- Секундочку, - відповів Максим, одразу підхопившись і рушив до кухні. За мить він повернувся зі склянкою. - Тримай.

- Як я тут опинилася? - здивовано запитала Христина, обвівши поглядом кімнату.

- Тебе привіз Ігор. Ти ледве стояла на ногах. Ми тебе вклали у ліжко, - сказав Максим, беручи з її рук вже порожню склянку і ставлячи її на стіл. - Я ще декілька годин спостерігав за тобою, поки сам не задрімав на стільці.

Христина на мить завмерла, мовби прокручуючи в голові події.

- Як там Ніка? - нарешті промовила вона, дивлячись у вічі Максиму, ніби намагаючись побачити в них правду.

- Все як раніше… - сумно відповів він. - На жаль, змін немає.

- Їх і не буде, поки ми не знайдемо можливість все повернути як було. - різко промовила дівчина. - Колись я намагалася позбутися прокляття, але марно. Я впевнена, що є спосіб.

Максим довго роздумував, як нічого не знаючи можна знайти те, що їм потрібно. Просидівши декілька годин, його не покидала одна думка. У нього було занадто багато запитань до Христини, він вирішив більше дізнатися про неї, щоб було за що зачепитися.

- Христино, у тебе є передісторія, чи в тебе це з народження? - зацікавлено запитав він.

- Я такою народилася. - відповіла дівчина. - Дитинство я не пам'ятаю, хто мене глядів також. Знаю тільки те, що мама померла у той же день, як я народилася. Про батька не знаю нічого. У п'ять років я була вже сама по собі. Було тяжко, поки у вісім років, я не зустріла жінку, яка допомагала мені. Пані Оксана виростила мене та дала все, що у мене є. Одного разу ми прийшли до відьми, яка говорила, що допоможе, але, крім того, що нас обдерла, вона нічим не допомогла. Після шести років пошуків Пані Оксана наткнулася на чутки, що в Карпатах є знахарка, вона була нашою останньою надією. 

- Я так розумію, що вона також не допомогла? - запитав Максим, похиливши голову.

- Ми не були в неї. - опустивши погляд Христина замовкла на пару секунд. - На нас напали розбійники, мене вони не змогли тронути, а от Пані Оксану вони вбили на місці. Після цього я втратила всі надії, без неї в мене зник сенс у цьому. Поки я не зустріла Матвія. - витираючи сльози, які виступили з очей дівчини, вона посміхнулася. - Не будемо про сумне, я згадала ім'я знахарки. Соломія Гойдар, якщо це взагалі щось значить. 

- Вітаю, ми зрушили з місця!. - хлопнувши долонями, викрикнув Максим.

- Не розумію, що це нам може дати? - здивовано запитала дівчина. - Це ж всього ім'я знахарки, яка померла декілька століть тому.

- Тільки тому, що ми у двадцять першому столітті, ми маємо багато інформаційних ресурсів. - під мигнувши дівчині, Максим простягнув їй руку. - Пішли!

- Куди? - Христина з обережністю взяла руку Максима та пішла за ним.

- Будемо вчитися користуватися цим. - кивнувши головою у сторону комп'ютера. Максим підставив стілець Христині. - Прошу!

Христина з Максимом весь вечір просиділи за комп'ютером. Хлопець часто жартував над нею, оскільки Христина багато чого не розуміла та дивувалася усьому, щоб він не показав. Максим вирішив продовжити пошуки пізніше, коли Христина зможе користуватися комп'ютером самостійно. Зголоднівши хлопець приготував вечерю, за столом вони провели деякий час розмовляючи про один одного. Стомившись Христина заснула на кріслі, Максим нахилився перенести дівчину до ліжка, але випадково розбудив її.