16. Між надією та провиною

-  Тут таке діло.. - не впевнено промовив Ігор. - Ми з Нікою записали пісню, яку вона хотіла показати продюсеру, може поїдемо покажемо йому? Я не хочу затягувати.

- Я думаю нам краще почекати поки Ніка прийде до тями, щоб можна було продовжувати роботу. - відмовив Максим Ігорю.

- Я розумію, але все-таки давай спробуємо? - вставши зі стільця, Ігор набрав Сергія. - Ти зайнятий? Я розумію, що останній час я тебе занадто часто тривожу. Ти закінчив оброблювати пісню?

- Ігорю, ти ж знаєш, якщо я почав діло, то я його закінчу. Звісно, вона була готова ще вчора зранку! Зараз перекину її тобі.

- Чудово, дякую тобі! - радісно відповів Ігор, дивившись на Максима його погляд був переповнений надією.

- Христино! - промовив Максим, зайдучи до палати. - Нам потрібно відлучитися на годинку, придивишся за Нікою?

- Звісно, куди я дінуся? - дівчина підійшла до Максима. - Тільки скажи мені, будь ласка, де я можу поїсти? Я сильно зголодніла.

- Що б ти хотіла поїсти? - запитав Максим.

- Від супчику я б не відмовилася. - натякнула дівчина.

- Зачекай хвилинку, зараз все буде! - Максим швидко побіг до столової,  де взяв рисового супу та пакет соку. - Ось і я! - Максим прийшов з повною тацею. - Я тут додав по трішки всякого.

- Дякую, тобі! - промовила дівчина, взявши тацю. - Я дуже тобі вдячна!

- Смачного, красуне! - Христина задоволено подивилася на хлопця подумавши: "Він знає, що Ніка тут через мене, але все одно піклується - це дивно"

- Дякую! - сором'язливо сказала дівчина. - За все.

- Завжди радий допомогти! Ну що, Ігорю, їдемо? - запитав Максим у хлопця.

- Так, поїхали. -  відповів він.

— Що з тобою? — із занепокоєнням глянув на Ігоря Максим. — Ти якийсь не в собі.

- Та так, літаю у своїх думках. - відповів Ігор.

- Не хочеш розповісти? - збентежено запитав Максим.

— Ні, все добре, — швидко відповів Ігор, намагаючись усміхнутися. — Просто потрібно менше про це думати. Поїхали!

Максим підійшов до Христини, та дав їй гроші:

- Якщо захочеш щось ще, то не відмовляй собі. - посміхнувшись, промовив хлопець йдучи до виходу.

- Максиме, стій! - вигукнула дівчина. - Це тобі. - Христина стала навшпиньки, потягнувшись до Максима та поцілувала його в щоку. Хлопець радісно посміхнувся. - Не дивись на мене так, мені не зручно. - відвела погляд вона.

Максим з Ігорем приїхали до студії продюсера, показавши йому пісню, але він відмовляється у просуванні пісні. Йому не вигідно просувати виконавця, який не може займатися своєю справою. Чоловік запропонував викупити авторські права на пісню за сто доларів тому, що не бачить нічого особливого. Обурившись на пропозицію, хлопці на відказ відмовляються:

- Вибачте, але ми категорично не згідні! Ця пісня сто відсотків заслуговує на більше! - розлючено відповів Ігор. - Виконавець пісні заслуговує на більше, аніж якісь сто доларів.

- Я вам можу запропонувати на доларів п'ятдесят більше - це максимум, вибачайте.

- Ми вас зрозуміли, - відповів Максим. - тоді ми пішли!

- Якщо передумаєте, то подзвоните на цей номер. - зухвало посміхаючись, чоловік дав візитку. Ігор взяв її після чого викинув у сміття.

— Він мене бісить, — роздратовано кинув Ігор і вдарив по колесу автівки. — Я здогадувався, що так буде. Вони всі одинакові! — стиснувши руку в кулак, він вже замахнувся, щоб вдарити по машині, та Максим рішуче схопив його за зап’ястя.

— Не потрібно. Поїхали до Ніки, — спокійно, але твердо промовив він.

Проїжаючи через офіс Ігор зупинився:

- Я потім приїду посиджу біля неї, а поки даю вам можливість відпочити. - хлопець віддав ключі від машини, а сам побіг до студії звукозапису. - Дивись не розбий! -  вигукнув він.

Максим радісно пересів за кермо і вдавив педаль акселератора в підлогу. Автомобіль рвонув з місця, і його відразу кинуло в занос. Колеса засвистіли, кузов повівся вбік,  Максим ледве врятувався від зіткнення з іншою машиною.

— Фух… — з полегшенням видихнув хлопець, тримаючись обома руками за кермо. — Потрібно не забувати, що це задній привод, — кинув він знервовано, а тоді, піднявши брови, додав із ледь помітною усмішкою: — Чотириста п’ятдесят кінських сил дають про себе знати.

Плавно рушивши хлопець проїхав кілька сотень метрів, після чого не стримався та надавив на газ. Приїхавши до лікарні, Максим зустрів лікаря Ніки. Поговоривши про стан дівчини лікар сказав йому, що тут вони ні чим не можуть допомогти й залишається тільки чекати. На що Максим очікувано впав у відчай. Повільно йдучи до палати Ніки, на Максима вже чекала Христина:

- Тобі вже розповіли? - запитала вона, дивлячись на нього сумними очима.

- Так, я зустрів лікаря. - Христина підбігла до Максима та міцно обійняла.
— Я не хотіла! — розпачливо вигукнула вона, її голос зривався, а очі затуманилися слізьми. — Правда, я не знала, що так могло статися…

Максим обережно взяв її за плечі, нахилившись ближче й подивившись прямо в очі.

— Не вини себе, цим ти нічого не зміниш, — м’яко, але впевнено промовив він. — Я пропоную краще знайти спосіб повернути все назад. А зараз давай трішки відпочинемо. Ігор приїде — посидить із Нікою, а потім я його заміню. Поїхали до мене. Там краще, ніж спати на стільцях у коридорі.

Христина мовчки дивилася на Максима, її погляд тремтів. З ним вона відчувала спокій, але водночас тиском нависала провина. Їй було важко поруч із ним — важко від того, що не могла стерти того, що зробила.

— Максиме… Вибач. Я так не можу, — тихо промовила вона, опускаючи погляд. — Краще я залишуся з Нікою. Мені потрібно багато чого обдумати та зрозуміти…

Вона ледь помітно зітхнула і відвернулася, намагаючись уникати його очей.

— А тепер, будь ласка… дай мені час.

— Добре, — кивнув Максим, злегка зітхнувши. — Це твій вибір. Я його поважаю. Можеш залишитися, але тільки сьогодні. Я не дам тобі стирчати тут двадцять чотири на сім і роз’їдати себе зсередини.