15. На межі надії

Христина лежала на плечах Максима, насолоджуючись, її тіло почало тремтіти від незвіданого, давно забутого відчуття волі. Як же їй приємно доторкатися до нього знаючи, що не потрібно ні про що думати. Дівчину переповнював спокій. Забуваючи про всі негаразди, вона обійняла хлопця та заплющила очі, після чого безтурботно заснула...

Перед її очима виднілася повна безодня, яка поступово притягувала дівчину до себе. Стоячи майже на краю прірви, Ніка почала провалюватись у її нескінчений простір. У паніці, яка швидко охопила все тіло дівчини, вона почала безвихідно кричати, намагаючись втриматися на краю.

Христина не могла зрозуміти, де знаходиться. Вона чула якийсь крик, який лунав ніби відусюди:

- Невже це? - прислуховуючись навколо. - Ніка! Це точно її голос. - викрикнула Христина, побігши вперед. - Тримайся, я з тобою! - відповіла дівчина, простягаючи руку Ніці.

- Христино, не підходь ближче! - стривожено відповіла Ніка.

Христина не збиралася слухати дівчину. Тримаючись за невеликий виступ їй вдалося вхопитися за руку Ніки.

- Я тримаю тебе! - заспокоєно відповіла вона, підтягуючи Ніку. Христина намагалася підняти дівчину, але через кілька хвилин сили почали покидати їх обох. Відпускаючи палець за пальцем, вони вже не могли триматися.

- Христино, приглянь за тим дурником, добре? - відповіла дівчина, підморгнувши Христині. Ніка відпустила той останній палець на якому трималося її життя та відштовхнулася.

- Ні! - викрикнула Христина, упавши на коліна. - Ніко, ми повернемо тебе, я обіцяю... - розчаровано промовила дівчина.

Падаючи у вічність, Ніка перестала відчувати простір навколо себе. Дівчина змирилася, що для неї все скінчено, вона заплющила очі та востаннє вдихнула прохолодне повітря...
Христина різко зірвалася з місця, розбудивши Максима:

- Де Ніка? - запитала вона, оглядаючи лікарню.

- Христино, що з тобою? - занепокоєно запитав Максим.

- Ніка! Я бачила її, вона... - підбігши до хлопця, Христина обійняла його. - Вибач, я не змогла.

- Про що ти говориш? Ніка тут - намагаючись заспокоїти дівчину, промовив він. - Бачиш? - показуючи на дівчину.

Христина подивилася на Ніку та почала заспокоюватися:

- Максиме, я бачила її уві сні. - тихо сказала Христина хлопцеві. - Він був схожий на реальність. Такий, як наший, але він тобі не сподобається...

- Розповідай, настільки все погано? - засмучено запитав Максим, сівши на стілець.

- Вона страждає. - припинаючись відповіла Христина. - Сильно страждає. - у словах дівчини можна було відчути розриваючу з середини тривогу. - Я впевнена, що цим все не закінчиться. Максиме, я пообіцяла їй, що допоможу. Я не можу все так залишати.

Максим підійшов до Христини, взяв дівчину за руку, міцно стиснув її та відповів:

- Не тільки ти. Вона моя сестра, я зроблю все, що потрібно тільки б вона одужала! - Хлопець встав перед Нікою. -  Ми допоможемо тобі, обіцяємо! - кинувши погляд на телефон сестри, Максим взяв його в руки:

- Вимкнений? - підозріло запитав хлопець. Навіщо, вона вимкнула телефон? - увімкнувши телефон, хлопець побачив майже двадцять пропущених дзвінків від Ігоря.

- Що там? - зацікавлено запитала Христина.

- До неї багато разів дзвонив Ігор, після чого Ніка вимкнула телефон. Мабуть, вони посварилися. Потрібно зателефонувати йому та повідомити, що сталося з Нікою. - промовив Максим набираючи номер Ігоря.

- Нарешті ти подзвонила! - радісно відповів Ігор. - Як у тебе справи?

- Ігорю. - промовив Максим, зробивши паузу. - Привіт, це я Максим.

- Я зрозумів. - засмученим голосом відповів він. - Як там Ніка?

- Через це я тобі й телефоную. Ніка зараз у лікарні, вона втратила свідомість.

- Що з нею сталося, вона сильно постраждала? - злякано запитав Ігор. - Будь ласка, можеш сказати у якій вона лікарні?

- Звісно, можу, записуй адресу. Тільки вже пізно тебе не пустять, приїжджай зранку, добре?

- Добре, я все розумію. - засмучено відповів хлопець.

- І ще одне! - зробивши невелику паузу. - Я не все договорив. Ніка знаходиться у тяжкому стані, вона впала в кому.

Вимкнувши слухавку, Ігор побіг до машини та швидко приїхав у лікарню:

- Впустіть мене до Вероніки Одинцевої. - ввічливо попросив хлопець у мед. сестри.

- Ви ким їй являєтеся? - запитала мед. сестра. - В базі у неї більше родичів немає.

- Я давній друг Ніки, - впевнено сказав хлопець, дивлячись медсестрі просто в очі. - Ми майже все дитинство провели разом.

- Вибачте, але постанова лікарні забороняє відвідувати пацієнтів після 22:00, - суворо промовила медсестра, схрестивши руки. - Я не маю права Вас пустити до неї.

- Гаразд, я вас зрозумів, тоді можете позвати Максима? - розчаровано запитав він.

- Звісно можу, зачекайте хвилинку! - відповіла мед. сестра.

Ігор чекав на Максима біля дверей, як тільки він побачив його відразу підбіг:

- Привіт. - звернувся до Ігоря Максим. - Ти все-таки приїхав!

- Я розумію, що мене б не пустили до неї, але сидіти дома я також не збираюся!

- Ти досі кохаєш її, так? - запитав Максим у хлопця.

- Ти ж сам знаєш. - подивившись в сторону, розчаровано промовив Ігор. - Я завжди її кохав, але вона обрала інше життя...

- Якщо тебе це втішить, то Ніка постійно розповідала та згадувала про тебе, коли говорила зі мною.

- Хмм. - посміхнувся Ігор. - Але пріоритетом був не я... - опустивши погляд на підлогу. -  Досить про минуле!  - Що могло статися з Нікою, що вона впала в кому?

- Не знаю. - відповів хлопець, водячи очима в різні сторони. - Ні лікарі, ні я.

- Невже, настільки не зрозуміло? - здивовано запитав Ігор. - Добре, йди до неї, а я посиджу в коридорі, почекаю ранку.

- Можна скласти тобі компанію? - запитав Максим. - Все одно Христина вже спить, а за Нікою є кому доглянути.

- Звісно, можеш, я не проти. - спокійно відповів Ігор. - Можливо про щось хочеш поговорити? - привітним тоном запитав він.