14. Між минулим і теперішнім

Не зводячи погляду, Максим мовчки дивився на неї зачарованим сном, що раптом став дійсністю. В усьому його вигляді було щось трепетне, ледь вловиме - той стан, коли серце розривається між спогадом і миттю. Він не вірив очам: перед ним стояла Христина - крихка, мов ранковий промінь на склі, розгублена, ніби душа, що загубила шлях у тумані.

Хвилювання стрімко обіймало її постать. Плечі дівчини ледь здригалися, пальці стискалися в беззвуччі до спокою. Очі -  ховали в собі тривогу, яку неможливо було стримати.

Як тільки вона зустріла його погляд, у грудях Максима щось перевернулося. Вона ступила до нього, тихо, мов тінь, що вийшла із спогадів. Її очі знітилися донизу, тремтіння пробігло губами, і тільки тиша навколо розповідала про бурю в її серці.

І тоді зважившись на найважливіше, Христина повільно підняла голову. Погляд, що розгорявся на її обличчі, був сповнений болю, надії та впізнавання. Очі зустрілися з його - і в ту мить світ ніби зупинився.

Максим не міг дихати. Тіло його тремтіло, мов струна, що вперше торкнулась музики. Серце билося не в грудях - у кожній частині нього. Христина видавалася йому нереальною - ефемерною, світлою, немов ангел, який спустився з небес саме в ту мить, щоб зцілити його душу.

- Чому він так витріщається на мене? - подумала вона, загадково дивлячись на Максима. Між ними пройшла якась іскра, яка була більше схожа на незручність. Та тривога, яку поступово почала відчувати Христина, змусила дівчину різко відвернутися.

- З Нікою все в порядку? - запитав Максим, прийшовши до тями від емоцій.

- Я не знаю, що тобі відповісти... - засмучено промовила Христина, дивлячись на реанімацію, де лежала Ніка. - Вона в дуже тяжкому стані. Там лікар хоче з тобою поговорити.

- Звісно! - сказав хлопець, швидко полетівши до лікаря.

- Він мені когось нагадує... - з цікавістю промовила Христина. - Де я його бачила?

Майже дійшовши до ординаторської лікар сам зупинив Максима:

- Ви до кого? - суворим тоном запитав лікар.

- Я брат Вероніки. - відповів він лікарю.

- Як добре, що я вас зустрів. Мене звуть Іванченко Петро Сергійович, я лікар вашої сестри. - лікар дістав листок. - Нам потрібно терміново поговорити про подальше лікування.

- Я вас слухаю. - тихо відповів Максим.

- Дівчина зараз у дуже тяжкому стані, їй потрібні недешеві ліки. У вас будуть гроші на її лікування?

- Так, звісно будуть.

- Тримайте. - промовив лікар, передавши хлопцеві папірець. - Це список того, що потрібно купити. Максим не думаючи схопив листок та побіг до аптеки купувати ліки...

- Рідненька, з тобою все буде в порядку. - з тривогою у голосі відповів хлопець Ніці.

Повернувши голову він помітив, що Христина була зовсім без настрою. Вона сильно переймалася за те, що зробила з Нікою. Максим не міг залишити дівчину у своїх думках, він тихо підійшов до неї та ніжно доторкнувся до її плеча, промовивши:

- Ти не повинна звинувачувати себе за те, що такою народилася. - закохано дивлячись на відображення дівчини, відповів Максим.

Христина злякано подивилася на нього та нарешті впізнала цей погляд... Вона впала в ступор, зрозумівши, що весь час їй марився не Матвій, а саме він - Максим.

- Як говориш тебе звуть? - загадково запитала вона, намагаючись дізнатися деталі.

- Максим - відповів хлопець.

Після цього імені - все стало на своє місце, у дівчини не залишилося сумніву:

- Весь цей час... - прошепотіла Христина. - То був ти, - зрозумівши це, дівчина опустила очі. - все, що я відчувала було до тебе... Не до нього, а до тебе...

- Невже це дійсно так? - вражено запитав він, проводячи рукою по волоссю дівчини.

Поки Христина задумливо стояла на місці зовсім не рухаючись, Максим  пригорнувся ближче до неї та взяв її за руку.

- Вибач, але я багато чого не розумію. - різко вириваючи свою руку, промовила вона.

Не звертаючи уваги на слова Христини, Максим знову взяв її за руку - м’яко та впевнено:

- Між нами щось є, я це відчуваю. - Його погляд був сповнений надії й ніжності. - І я впевнений, що ти також.

Христина здригнулась від його дотику, та не забрала руки. В її серці все змішалося - раптова радість, тривога, і знайомий біль, який не полишав її. Вона насправді відчувала до нього більше, ніж просто симпатію - тепло, що розливалося по тілу, коли він був поруч, спокій у його голосі, і щемливе бажання залишитися з ним хоча б ще на мить. Це було справжнє, живе почуття, яке народжувалося не в мріях і снах, а тут і зараз.

Проте замість того, щоб відповісти щиро, вона опустила очі й мовила тихо та стримано:

- Так... але це пов’язане з моїм минулим, не більше.

В її голосі звучало не заперечення, а захист - спроба втекти від того, чого вона так боялась. Від повторення болю.

- Та й чому ти вирішив, що між нами щось є? Ми бачимось всього другий раз.

Максим задумався. Її слова ніби обірвали струну в його грудях. І все ж він не відпускав:

- Але це ж все не просто так… - відчайдушно прошепотів він, наче сподівався, що вона зламається і визнає правду.

Христина ледь помітно посміхнулася. Сумно, майже ніжно.

- Мені прикро, що я нашкодила Ніці, якщо потрібна буде моя допомога, то звертайся. - відповіла Христина, йдучи до виходу.

- Зачекай! - крикнув Максим, підійшовши до Христини. - Можливо, я пожалкую, але варто спробувати. - Максим притиснувся до дівчини, відвів її волосся у сторону плечей та тримаючись за обличчя лагідно поцілував. Христина на деякий час піддалася ейфорії, поклавши руки на шию хлопця, після чого він підняв її на руки, придавивши до стіни. Їх поцілунок міг тривати вічно, але Христина помітила, що зовсім не завдає шкоди Максиму:

- Стій! - зупинивши хлопця. - Ти дійсно нічого не відчуваєш? Ні слабкості, ні занепаду сил, взагалі нічого? - здивовано запитала дівчина.

- Нічого! - відповів Максим, притискаючись до Христини.