13. Поворот долі

– Ви в порядку? – схвильовано запитала вона.

– Так, зі мною все добре. – тримаючись за руку, промовила Ніка. – Ти як?

– Не зручно якось перед вами. – дивлячись на поранену руку, промовила дівчина. – Як я можу вибачитися?

– Дякую, нічого не потрібно. – відповіла Ніка, ретельніше роздивляючи дівчину.

– До речі, моє ім'я Христина. – привітним голосом промовила вона.

У Ніки пропав дар мовлення. Вона ніяк не могла вкласти собі в голову, що це справді може бути та сама "Христина".

– Ніка. – відповіла дівчина, підморгнувши Христині. – Ми часом ніде не перетиналися? – придивляючись, промовила вона, складаючи враження, що дійсно могла десь її бачити.

– Можливо й бачилися. – здивовано відповіла Христина. – Я тут не так давно, мало кого зустрічала.

Розуміючи, що Ніці випав шанс більше дізнатися про Христину, дівчина не хотіла його втрачати та вирішила поговорити з нею:

– Я так розумію, місцевості ти не знаєш? – дивлячись на дорогу, запитала Ніка.

– Ні, не знаю. – відповіла дівчина.

– Тоді можу запропонувати тобі компанію. – посміхаючись, промовила Ніка. – Я все одно вільна до вечора.

Христині сподобалася пропозиція Ніки. За довгий час вона може бути собою, не переймаючись, що до неї хтось доторкнеться, намагаючись фліртувати:

– Мені буде приємно провести з тобою час. – привітно відповіла Христина. – Тим більше з такою красунею.

– Дякую, ти виглядаєш не гірше. – промовила Ніка, дивлячись на гарне обличчя дівчини. – Сукня взагалі відпад! – вразившись, відповіла вона.

Дівчата пішли веселитися до парку розваг:

– Тут така краса. – вражено промовляла Христина, дивлячись на кількість атракціонів. Від них у дівчини розпливалося в очах. – Боже! – злякано викрикнула вона. – То сильно страшно?

– Ні, то весело! – відповіла Ніка, ледве стримуючи сміх.

– Я бачу, як їм весело... – із сумнівом промовила Христина, слухаючи крики людей.

– Хочеш спробувати? – запитала Ніка у дівчини, дивлячись на неї своїми блакитними очима.

– Мабуть... – невпевнено відповіла вона.

– Давай, це прикольно! – вговорювала Ніка Христину, невзначай доторкнувшись до неї, щоб ще раз перевірити її. На здивування вона майже нічого не відчула, через що була сильно здивована:

– Взагалі не то. – розчаровано подумала вона. – Чому того разу я відчула слабкість? Не може ж бути, що я себе накрутила?

– Що з тобою? – запитала Христина, дивлячись на засмучене обличчя Ніки.

– Все добре. – різко посміхнувшись, промовила Ніка. – Ми йдемо, чи як?

– Можна ризикнути. – розгублено відповіла Христина.

Ніка відвела її до американських гірок:

– Це хоч безпечно? – хвилюючись запитала вона.

– Бували летальні нещасні випадки, але думаю з нами нічого не станеться. – жартуючи, відповіла Ніка.

– Дуже переконливо. – з недовірою у голосі відповіла Христина.

– Так і є. – посміхнувшись, Ніка пішла замовляти квитки.

– Я ж не за себе переймаюся. – подумала собі Христина. – А за тебе. – шепочучи промовила вона.

– Йдемо? – запитала Ніка в Христини, розгортаючи в руці два квитки.

Христина вагалася погоджуватися тому, що розуміла, якщо з нею щось станеться, вона загоїться коштом інших. І якщо у них не вистачить сил, вони просто не виживуть.

– Чи варто все–таки ризикувати? – запитувала себе Христина декілька разів. – Думаю, нічого поганого не станеться. – вирішила вона.

Їх провели на платформу, посадили на місця та затягнули ремні безпеки. Христині стало ніяково, після того, як став гудіти двигун. Вона почала з усіх сил трималася за поручні, дивившись на спокійну Ніку.

– Тобі не страшно? – запитала Христина.

– Трішки, я ж не перший раз тут. – посміхнулася вона, приготувавшись до найгіршого.

Як тільки платформа почала рухатися, дівчата розслаблено сиділи, до тих пір, поки вона не почала прискорюватися. Вони ледве тримаючись щосили схопилися та не відпускали руки. Христина кричала так, що Її крики було чути всім, хто сидів навколо. Христина подивилася на Ніку. Дівчина сиділа майже спокійно, складалося враження, що їй все одно. А от Христині не пощастило. Обернувшись назад її почало нудити, вона ледве не втрачала свідомість. Від страху Христина швидко схопила Ніку за руку, забираючи у неї силу:

– Це настільки боляче. – затримавши подих від болі, подумала вона. – Я знову відчуваю цей біль. – Ніка закрила очі. – Вона така приємна.

Через декілька секунд Ніка вже ледве сиділа та була вся бліда, її серце поступово почало уповільнюватися. А Христині ставало набагато краще, прийшовши в нормальний стан, вона зрозуміла, що Ніка не витримує та відпустила її. Але дівчина не приходила до тями, їй ставало все гірше. Рятувальники зупинили атракціон і витягли її звідти, провели першу медичну допомогу, але дівчині вона зовсім не допомогла:

– З нею все буде добре? – схвильовано запитала Христина, дивлячись на ледве дихаючу Ніку.

– Відійдіть, будь ласка! – крикнув медик, відштовхнувши дівчину.

– Ким вона вам являється? – запитав збоку стоячий рятувальник.

– Я її подруга. – відповіла дівчина.

– Можна, будь ласка, ваші дані? Для реєстрації та надання подальшої медичної допомоги – запитав чоловік, взявши бланк "Термінової госпіталізації"

– Мельник, е–е–е... – розгубившись, дівчина зупинилася. – Мельник Христина Богданівна. – невпевнено відповіла вона.

– Номер телефону та адресу скажіть, будь ласка. – промовив він.

– Вибачте, я не знаю адресу та не маю номеру телефону. – перевівши погляд на Ніку, промовила вона.

– Добре, я вас зрозумів... – записуючи до бланка дані. – Ми її зараз госпіталізуємо, а там вже розберемося, але ви повинні поїхати з нами.

– Добре. – погодилася Христина, маючи на душі провину за цей випадок.

Ніці в лікарні під'єднали крапельницю, після чого до Христини знову підійшов лікар: