12. Перехрестя почуттів

— Записано. — звучить голос по ту сторону студії.

— Чудово! — промовила Ніка, знімаючи навушники. — Покажеш? — запитала дівчина, спершись на стіл біля комп'ютера.

— Невеличка обробка та можна прослухати. — відповів він.

— Ігорю, не томи, я ж чекаю. — усміхнувшись хлопцеві, промовила Ніка, поклавши руку йому на плече.

— Секунду... — натиснувши на клавішу. — Все, готово! — промовив Ігор, вмикаючи запис.

— Це прекрасно! — від радості Ніка обійняла хлопця, ледве не скинувши його зі стільця

— Подобається? — запитав Ігор, прибираючи руки дівчини.

— Звісно! — захопливо відповіла Ніка.

— Тоді залишаємо? — перевівши погляд на дівчину, запитав він.

— Так, залишай. Дякую тобі! — Ніка поцілувала його в щоку. — Як закінчиш, набереш.

— Добре. — відповів Ігор.

До Ніки зателефонував Максим, дівчина дістала телефон та відповіла на його виклик:

— Дурнику, зі мною все добре. Я зустрілася зі старим знайомим та пішла до нього на студію звукозапису, де ми записали чудову пісню. Він сильно мені допоміг.

— Його часом не Ігор звуть? — запитав хлопець, перебивши Ніку.

— Так, саме він. — відповіла вона.

— І як він? Ще досі тобі подобається? — зацікавлено запитав хлопець.

Згадавши, що між ними відбувалося декілька років тому, від слів Максима дівчина зніяковіла:

— Можливо... — почервонівши відповіла вона. — Добре, чекай на мене ввечері. — промовила Ніка, повісивши слухавку.

Дівчина розвернулася до Ігоря та нахилилася до нього:

— І так, у мене є пропозиція відмітити нашу зустріч та навий запис. — затримавши подих, вона чекала на його відповідь.

— Ніко, вибач, давай в наступний раз? Я зайнятий буду, — промовив він, не дивлячись у її очі, але в голосі вчувалося щось більше, ніж просто втома. Ноти розчарування змішалися з внутрішнім напруженням, яке він намагався приховати, проте це йому не зовсім вдавалося.

Його погляд — довгий, мов тінь у вечірньому світлі, — ковзнув по дівчині. В нім було щось невимовне: не злість, ні, а радше стримана образа, яку він ще не подолав. Ігор стояв мовчки ще мить, ніби очікуючи, що вона скаже щось, змінить щось… Але Ніка лише злегка знітилася, не знаючи, як правильно зреагувати.

— Я зрозуміла, добре тоді, удачі! — невдоволено промовила дівчина, виходячи зі студії.

До Ігоря підійшов Сергій:

— Мені цікаво, чим це ти будеш зайнятий, якщо в нас сьогодні зустріч на вечір скасувалася? — з підозрою запитав Сергій.

— У мене були свої причини відмовити. — роздратовано відповів Ігор, продовжуючи обробляти запис.

— Зрозуміло... — задумавшись. — Нерозділене кохання? — з цікавістю, запитав Сергій.

— Щось типу того. — Ігор невдачно намагався приховати сум.

— Не приємна тема, так? — запитав Сергій у хлопця, жалісно дивлячись на нього.

— Так, але, будь ласка, не дивися на мене так. — різко відповів він.

— Вибач, я розумію. Не буду більше запитувати. — з провиною промовив Сергій. — Піду я по каву, ти будеш? — запитав він, взявши із собою барсетку.

— Візьми краще піци, я заплачу. — промовив хлопець, повернувшись до Сергія.

— За мій рахунок. — посміхнувшись, Сергій пішов до піцерії.

— Так, це сюди. — прислухавшись до пісні. — Ще трішки. — перемістивши доріжку на пару мілісекунд:

— Ось, ідеально. — Ігор прокрутився на стільцю навколо себе. — Тепер залишається показати Ніці. — радісно подумав він. — Дідько, я знову не можу без неї — невдоволено відповів Ігор.

— Можливо, краще подзвонити їй та погодитися? — непереконливо запитав він у себе. — Ні, зроблю тільки гірше. Чи краще...? — простягаючи руку до телефону. — набрати її.

Сергій зайшов до студії з двома піцами та кавою:

— Налітай! — крикнув він, відкривши коробку, у якій лежала гаряча пепероні. — Я все—таки купив каву й тобі, щоб було чим запити. — Сергій положив стакан біля Ігоря.

Ігор був весь час якимсь задумливим, довго дивився в одну точку, ніби засинаючи. Сергій не міг зрозуміти, що з ним та вирішив просто запитати:

— Ти в порядку? — штовхнувши його у плече.

— Так. — різко відповів Ігор, трішки підскочивши на місці.

— Про що думаєш? — промовив він, вкусивши шматок.

— Я, навіть, не знаю. — хлопець відвів погляд від Сергія.

— Ніка, я правий? — запитав Сергій.

— Не хотів я цього признавати, але я так і не зміг за майже чотири роки забути її. —  з болю на душі промовив він. — Я дуже добре провів з нею час, записуючи пісню. Хочу проводити з нею більше часу, але гордість не дозволила мені погодитися.

— Навіщо з себе знущатися? — запитав Сергій.

— Також вірно. — відповів Ігор. Він все—таки наважився, взяв телефон і набрав Ніку.

Дівчина йшла по парку. Почувши виклик телефону, вона дістала його, на екрані Ніка побачила номер Ігоря, будучи ображеною на нього у дівчини не було ніякого бажання відповідати:

— На що він розраховує? — обурливо подумала Ніка, вимкнувши телефон.

Подивившись на дорогу, Ніка побачила, як у її бік йде якась дівчина. Вона роздивлялася парк та не помітила Ніку збивши її з ніг. Ніка впала не землю та забила руку.

— Вибачте, — промовила дівчина, допомагаючи Ніці піднятися. — я вас взагалі не помітила.

Як тільки дівчина доторкнулася до Ніки, вона відчула ту слабкість, про яку весь час розповідав Максим:

— Невже, це ти? — здивувавшись, подумала вона.