11. Те, що залишилось невимовленим

Вийдучи на двір Ніка була розгубленою, в її голову лізли всілякі думки, але щось сутнього в них не було. Потрібно щось робити, а прогресу взагалі немає та й продюсер не відповідає декілька днів. Дівчина просто не знала з чого й почати. Ідей купа, але як їх реалізувати?

- Ех... - зітхнула дівчина. - Піду поки що вип'ю кави, а там щось придумаю. Хоч на місці сидіти не буду. - подумала Ніка.

По дорозі дівчина йшла у своїх думках, роздивляючи кожне деревце. Вона намагалася знайти натхнення, але й природа не допомагала.

- Хіба може бути настільки все погано? - засмучено промовивши, дівчина вдарила ногою по землі. - Чому так складно? - відводячи ногу для наступного удару Ніка зупинилася. - Так, потрібно зібратися. Спочатку кава, а там щось придумаю.

- Так, розбираймося! Що в мене є? - зробивши ковток. - Текст? Можна допрацювати ті, які я писала та чи підійдуть вони? - дівчина задумливо подивилася в сторону автівки, яка проїхала мимо. - Хм.. Думаю, що так, тільки чи брала я їх, взагалі не пам'ятаю. - заплативши за каву, Ніка пішла до квартири, сподіваючись, що все - таки взяла з собою тексти.

- Дідько, невже не взяла? - засмутившись, дівчина впала на коліна. - Чому завжди так, а? - дивлячись на своє відображення, промовила вона. - Це все, ти опустиш руки? - запитала Ніка себе. Вона знала, що вихід є, але чи матиме він бажання спілкуватися з Нікою, після стількох років? - Я стільки тоді наговорила, він мене й побачити не захоче. - дівчина лягла на диван, дивлячись на стелю. Їй було складно наважитися набрати давньому знайомому.

- Вісімсот сорок дев'ять, вісімсот п'ятдесят.... - різко піднявшись з місця. - Все набираю! - наважившись, дівчина взяла телефон у руку. - У мене точно повинен лишитися твій номер. - прогорнувши до букви "І" Ніка була здивована:

- Немає, невже? - схвильовано дівчина переглянула очима декілька разів, але того імені так і не знайшла. - Я ж не могла його видалити? - задумалася вона. - Точно! Він у мене підписаний  як "Дурник" і як це могло вилетіти у мене з голови? - зрадівши запитала вона. - Ось, тепер залишилося надіятися, що він не змінив номер. - Йдуть гудки, від тривоги Ніка покусувала губи, чекаючи на відповідь. - Ну, давай бери. - дзвінок завершився. - Дідько, не зайнятий, чи не хоче говорити? - як тут грає дзвінок, на екрані з'являється напис "Дурник" - Все - таки передзвонив. - радості дівчини не було краю, вона підняла слухавку, але не змогла сказати й слова.

- Привіт, Ніко, це ти? - по ту сторону пролунав голос, від якого у дівчини як і раніше замерло серце. - Якщо ти хотіла поговорити, то не мовчи. - відповів хлопець, чекаючи відповіді. - Ніко, говори, я тебе слухаю. Ніка намагалася промовити хоч якийсь звук. ЇЇ переповнювали емоції, вона ледве стримувала себе, щоб не заридати. - П-при... Привіт! - сказавши слово, дівчина затихла. - Ти що плачеш, що сталося? Ніко, не мовчи! - Ніка ніяк не очікувала такої реакції на голос Ігоря, а ще більше була здивована його реакції. Перевівши подих та заспокоївшись, дівчина врешті - решт змогла продовжити розмову. - Ні - ні, все добре, я в порядку. В мене є прохання до тебе, я зрозу... - Ігор не дав дівчині договорити як відповів:

- Я тебе слухаю - у голосі хлопця було чути легку образу, яку він намагався приховати. Ніка це відчула, після чого поклала слухавку. - На що я надіялась? - кинувши телефон, промовила вона. - Ти думала набереш його, а він відразу забуде все й кинеться на допомогу? - запитала дівчина, дивлячись у дзеркало. Не зрозумівши, що сталося Ігор телефонує дівчині:

- Не клади телефон! - швидко промовив Ігор. - Розповідай, що сталося?

- Навіть, якщо розповім, він точно не захоче допомагати. - припустила Ніка, готуючись покласти слухавку. - Говори, я вислухаю. - м'якше відповів хлопець, врахувавши минулу помилку.

- Пам'ятаєш, я тобі подарувала блокнот з моїми текстами? - схвильовано запитала Ніка.

- Звісно, пам'ятаю. - відповів Ігор, дивлячись саме на той блокнот, який довгий час лежав у нього на полиці. - Але мені потрібен час, щоб знайти його.

- Я почекаю. - радісно відповіла Ніка. - Тоді не буду тебе затримувати. - майже повісивши слухавку, дівчина промовила. - Дякую, тобі!

- Будь ласка! - відповів Ігор. - Як знайду відразу зателефоную!

- Удачі! - посміхнувшись, Ніка поклала слухавку. - Фух, пронесло. - видихнувши повітря, дівчина змогла нарешті заспокоїтися. - Не думала, що буде настільки складно. Залишилося дочекатися дзвінка.

- Так, і що ти будеш робити цей час, поки шукатимеш блокнот? - жартуючи запитав у себе Ігор, направившись до нього. - Стільки років пройшло, а ти все не міг її забути. - Зачекавши декілька хвилин, Ігор телефонує Ніці:

- Привіт, сумувала? - прогортаючи блокнот, запитав Ігор.

- Ти його знайшов? - з нетерпінням запитала Ніка.

- Звісно! - перегорнувши ще пару сторінок. - Якщо не секрет, навіщо він тобі? - із зацікавленістю запитав хлопець.

- Та так, одна справа згадалася. - сором'язливо відповіла вона. - Потім розповім.

- Гаразд, не буду тебе бентежити, краще розповідай як тобі у Греції. - у словах хлопця можна було відчути нотки відчаю, який потім перейшов у цікавість. - До дому збираєшся?

- Тут таке діло. - протягуючи слова, відповіла Ніка. - Я в місті, приїхала декілька днів тому. - від почутого в Ігоря завмерло серце, у нього склалося таке враження, ніби воно взагалі перестало битися. Тривога на душі хлопця зростала що секунду, не зважаючи на гірке минуле, він все-таки збирався промовити ті слова:

- Ніко, - зробивши невелику паузу. - ти цей, - затамувавши подих, хлопець подивився на блокнот. Але страх був сильніший нього, він почав заволодівати ним. - Ти зробиш це, чи ні? - запитав у себе хлопець, знаючи, що іншого шансу може й не бути.

- Ігорю, ти куди пропав? - занепокоєно запитала Ніка, вводячи хлопця ще в більший ступор.

- Не хочеш зустрітися обговорити життя? - різко видихнувши, промовив Ігор. - Як раз і блокнот зможеш забрати. - Ніка не знала, що й відповісти, вона так само як і Ігор пам'ятала, через що вони припинили спілкування. Їй було не зручно дзвонити, а тут потрібно зустрітися. Вона боялася дивитися в очі хлопця все ж таки розмова - це одне, а зоровий контакт - зовсім інше. Ігор вже почав перейматися, що дівчина відмовила йому: