10. Краще це був не сон

— Невже, ти думаєш, що зможеш цим скористатися? — запитує Христина, доторкаючись Максимовою рукою, до своєї сідниці.

Максим зовсім не збирається піддаватися Христині. Він ніжно проводить пальцями по її тілу:

— Я взагалі ні про що не думаю, окрім цього. — нахилившись до шиї дівчини, Максим повільно цілує її.

— Не так швидко. — відштовхуючи рукою Максима, промовила вона. — Так просто не буває. — посміхаючись, дівчина опустила руку нижче поясу Максима.

Хлопець притиснув Христину до стіни:

— А тепер... — він підняв її руки догори. — Я можу зробити те, що давно хотів. — Максим почав цілувати груди дівчини поступово підіймаючись до її губ.

Хлопець був набагато сильніше Христини, вона не могла його відштовхнути. Сильніше стиснувши її, він ніжно почав цілував губи дівчини. Збудившись, вона припинила пручатися та піддалася поцілунку, поклавши руки на його шию:

— Ти переміг, — ледве дихаючи, промовила дівчина, знімаючи футболку з Максима. — не будемо втрачати часу. — Христина розстібнула ґудзик на своїй рубашці й також зняла її.

Максиму було все складніше триматися на ногах, він починав відчувати легку слабкість, яка по трішки змусила його припинити, але Христина не могла себе контролювати. Вона все більше торкалася його, все сильніше стискала:

— Я...  — зупинивши поцілунок. — Христино, мені... — ледве промовив блідий Максим, намагаючись віддалитися від неї.

Христина, ніби не чула його слів, вона продовжувала цілувати, знімаючи одяг з хлопця. Максим зібрався з усіх сил, щоб тільки відштовхнути Христину, але він вже зовсім ослаб, його поштовхи майже не давали результату:

— Невже, це кінець? — відкривши очі, Максим дивився на неї. — Яка ж вона тільки гарна. — подумав про себе він. — Ніколи не уявляв, що моє життя закінчиться так. — хлопець втрачав свідомість, з останніх сил він ледве промовив: "Ти — прекрасна". В його погляді можна було побачити радість перемішену з безвихідністю. У нього зникало бажання жити:

— Все — таки не найгірша смерть, я біля неї у її обіймах, поцілунку. — посміхаючись, Максим попрощався з життям, погляд його ставав все пустішим, бездонним. Зникаючи, його тіло, як попіл роздулося вітром.

Христина затьмарена почуттями не помічала, що хлопець почав зникати. Вона зрозуміла це тільки тоді, коли перестала відчувати його присутність. Вона дивилася на силует хлопця:

— У нас тільки один фінал, так? — запитала Христина, подивившись на небо. Вона розплющила очі:

Кімната була повністю порожня. Дівчина лежала на дивані, вкрита ковдрою:

— Невже, ми не заслуговуємо на щастя? — запитала у себе вона.

Христина встала з дивану, поправивши волосся, вона пішла перевіряти інші кімнати. Всі вони були порожні. На кухні стояла склянка води та записка, де Іван розповідав, куди пішов та що дівчині робити:

— Все це, звісно, цікаво, але я нічого не розумію — зітхаючи, промовила Христина. Вона кинула погляд на телефон, який лежав збоку столу.

— Не працює, — обурливо промовила вона. — от і дурбецало, невже так складно було дочекатися?

Христина випила склянку води та пішла лежати на дивані, чекаючи на Івана. Дівчина не могла сидіти на місці, вона постійно вставала та проходила декілька кроків навколо кімнати. Не бажаючи більше чекати, до дівчини спала на думку ідея, що можна спробувати вийти з квартири. Христина підійшла до дверей, опустила ручку та штовхнула їх від себе, але двері не відчинилися, після чого вона спробувала прокрутити замок:

— Так! — викрикнула дівчина, радісно вибігаючи з квартири.

Тим часом Максим прокинувся від кошмару, який снився йому:

— Це знову сталося. — шепочучи собі під ніс, промовив він. — Краще це був не сон. — Максим пішов до дзеркала, дивитись чи все з ним в порядку. Роздивляючись своє відображення, він побачив, що у нього почали западати щоки та колір шкіри по трішки бліднів.

— Добре, що Ніка поки цього не бачить, вона б вже почала перейматися. — хлопець дивився на своє тіло, розуміючи, що з таким темпом від нього може нічого не лишитися. — Потрібно зважитися. — подумав він, йдучи до шафи, де дістав ваги. Максим став на них, цифри показували не втішний результат:

— Шістдесят сім... — без настрою промовив він. — Невже, за тиждень я міг скинути цілих дев'ять кілограмів? З цим точно пов'язана Христина — задумавшись. — Потрібно розповісти Ніці.

Максим пішов будити Ніку, але у кімнаті її не було:

— Восьма година ранку, а вона вже десь бігає. Е—е—ех... Не спокійна якась. — позіхнувши, промовив хлопець. — Де вона може бути? — запитав у себе він.

Максим зайшов на кухню, посмажив собі картоплю та декілька шматочків м'яса. Добре поснідавши, він набрав Ніку, але дівчина не відповідала:

— Я сподіваюся з тобою все добре. — схвильовано промовив він...