9. Момент істини

- А якщо подзвонити до нього зараз? - схвильовано запитала Ніка, зупиняючи автомобіль. Вона дістала телефон, простягаючи руку до папірця. - Тут написано, що приймають цілодобово. Як думаєш, варто спробувати?

- Ніко, ти ж бачила, як всі були в захваті від твого виступу? - захоплено дивлячись в очі дівчини. - Набирай! - впевнено відповів Максим.

- Чому я боюся? - запитала у себе дівчина, вводячи номер телефону. - Все, дзвоню! - набравшись сміливості, вона все-таки натиснула на кнопку виклику, після чого пішли гудки. Ніка почала перебирати між пальцями папірець, чекаючи відповіді на дзвінок. Як тут:

- Доброї ночі! - пролунав голос з іншої сторони слухавки.

Ніка від радості ледве не почала кричати: "Невже взяли? Я не вірю".

- Вас вітає Богдан Гавриленко, на жаль, в цей час не можу прийняти виклик, але ви можете залишити свої дані. Ми обов'язково з вами зв'яжемося! - пролунали два коротких гудки.

- Автовідповідач... - зітхнула вона з полегшенням, але водночас була засмучена, через те, що прийдеться чекати відповіді. - Доброї ночі!  - запинаючись. - Вибачте, що турбую! Мене звуть Одинцева Вероніка Віталіївна. Вас мені порадив Олег... - подивившись на Максима.

- Юрійович. - відповів хлопець їй.

- Олег Юрійович, як хорошого продюсера. Я маю гарний вокал та дуже хочу, щоб ви його почули, давши мені шанс його реалізувати.

- Ваш запит прийнято. Чекайте на відповідь протягом наступного дня. Ми обов'язково з вами зв'яжемося. - дзвінок завершився.

- Фух, тепер тільки чекати. - промовила дівчина, кладучи телефон. - Я це зробила? - запитала у себе Ніка. Вона перевела погляд до вікна, дивлячись у своє відображення та зітхаючи промовила: "Взагалі не віриться..."

- В тебе вийде. - радісно відповів Максим.

- Все пройде чудово. - якось впевнено промовила вона, здивувавши Максима.

- Виступ пішов тобі на користь, так? - усміхаючись промовив Максим.

- Чому ти так вирішив? - відповіла дівчина, ніби відрізавши.

- Ти стала більш сконцентрованою. - промовляв хлопець, пишаючись сестрою

- Мабуть, так і є. - відповіла вона.

Ніка не могла дочекатися дзвінка, їй всю ніч не сиділося на місці. Вставши з ліжка вона пішла до кухні пити воду:

- Не спиться? - запитав Максим.

- Взагалі не можу заснути. - Ніка зробила декілька ковтків води.

- Ех... - позіхнувши, Максим пішов до дверей. - я спати. І ти також спробуй все-таки заснути. Якщо подзвонять, тобі краще бути при силах, сестричко!

- Добре, пішли спати. - Ніка пішла за хлопцем, вимкнувши світло.

- Максиме, вставай! - знімаючи ковдру з хлопця. - Ти мені потрібен!

- Почекай секунду. - намагаючись намацати рукою ковдру, промовив він. Ледве відкривши очі Максим дивився на Ніку, яка стояла біля нього вся розтріпана. - Ти взагалі спала? - запитав він.

- Годинку, може дві. - промовила Ніка. - Але то таке - вона сіла поряд з Максимом, схрестивши ноги. - Я оце думаю, якщо мені все-таки подзвонять, то що можна буде їм заспівати?

- Котра година? - позіхаючи, запитав Максим, простягнувши руку до телефону.

- Пів на восьму. - відповіла дівчина, прикриваючи рукою телефон хлопця. - Тож слухай!

- Цієї розмови мені уникнути не вдасться я правий? - безнадійно запитав він.

- Ні, не вдасться. - переконливо відповіла дівчина.

- Слухаю. - Максим сперся на стіну, звісивши ноги на бильце.

- Я знаю декілька пісень, але не можу обрати одну. Є ще варіант спробувати заспівати всі, - Ніка сильно стиснула пальці, склавши їх у замок. - тільки я не впевнена, що встигну їх потренувати.

- Тобі ж ще не дзвонили, так? Можливо, краще дочекатися дзвінка? Тоді вже можна домовитися про зустріч. А якщо часу не буде, заспіваєш  одну, ту яку найкраще вмієш.

Дівчина задумалася над словами Максима:

- Ти правий. Потрібно почекати. - відповіла вона, встаючи з ліжка. - Чим будемо займатися?

- Ти не будеш проти, якщо я попрошу тебе допомогти мені з пошуками Христини? - хлопець подивився благаючими очима на Ніку. - Вона декілька днів не виходить з моїх думок. Я відчуваю якийсь зв'язок з нею. Ніби наші тіла перебувають взагалі в іншому вимірі.

- Вибач, але я мушу запитати. З тобою точно все добре? - занепокоєно запитала Ніка. - Мені здається, що тобі це може маритися. - відповіла вона.

- Я розумію, що в це складно повірити, але чому тоді мене покидають сили, як тільки вона з'являється перед мною? - знервовано відповів він. - Ти ж сама все бачила. - грубуватим тоном промовив Максим

- Заспокойся. - образившись на Максима, відповіла вона - Не забувай, що ти мій брат і я за тебе також переймаюся. - гучно закривши двері, дівчина вийшла з кімнати.

- Ніко! - хлопець різко підірвався та побіг за нею. - Вибач...

Ніка стояла в коридорі та говорила по телефону. Дивлячись на Максима, вона прикрила пальцем його губи:

- Звісно можу, почекайте, я запишу адресу. -  вимкнувши мікрофон, дівчина промовила: "Дай папірець".

- До скорої зустрічі! - посміхнувшись, Ніка завершила розмову. - У мене є тиждень, щоб підготуватися.

- Прекрасно! - відповів Максим. - Коли почнемо?

- Прямо зараз... - промовила дівчина, дивлячись на нього...