9. Момент істини

— А якщо подзвонити до нього зараз? — схвильовано запитала Ніка, зупиняючи автомобіль. Вона дістала телефон, простягаючи руку до папірця. — Тут написано, що приймають цілодобово. Як думаєш, варто спробувати?

— Ніко, ти ж бачила, як всі були в захваті від твого виступу? — захоплено дивлячись в очі дівчини. — Набирай! — впевнено відповів Максим.

— Чому я боюся? — запитала у себе дівчина, вводячи номер телефону. — Все, дзвоню! — набравшись сміливості, вона все—таки натиснула на кнопку виклику, після чого пішли гудки. Ніка почала перебирати між пальцями папірець, чекаючи відповіді на дзвінок. Як тут:

— Доброї ночі! — пролунав голос з іншої сторони слухавки.

Ніка від радості ледве не почала кричати: "Невже взяли? Я не вірю".

— Вас вітає Богдан Гавриленко, на жаль, в цей час не можу прийняти виклик, але ви можете залишити свої дані. Ми обов'язково з вами зв'яжемося! — пролунали два коротких гудки.

— Автовідповідач... — зітхнула вона з полегшенням, але водночас була засмучена, через те, що прийдеться чекати відповіді. — Доброї ночі!  — запинаючись. — Вибачте, що турбую! Мене звуть Одинцева Вероніка Віталіївна. Вас мені порадив Олег... — подивившись на Максима.

— Юрійович. — відповів хлопець їй.

— Олег Юрійович, як хорошого продюсера. Я маю гарний вокал та дуже хочу, щоб ви його почули, давши мені шанс його реалізувати.

— Ваш запит прийнято. Чекайте на відповідь протягом наступного дня. Ми обов'язково з вами зв'яжемося. — дзвінок завершився.

— Фух, тепер тільки чекати. — промовила дівчина, кладучи телефон. — Я це зробила? — запитала у себе Ніка. Вона перевела погляд до вікна, дивлячись у своє відображення та зітхаючи промовила: "Взагалі не віриться..."

— В тебе вийде. — радісно відповів Максим.

— Все пройде чудово. — якось впевнено промовила вона, здивувавши Максима.

— Виступ пішов тобі на користь, так? — усміхаючись промовив Максим.

— Чому ти так вирішив? — відповіла дівчина, ніби відрізавши.

— Ти стала більш сконцентрованою. — промовляв хлопець, пишаючись сестрою

— Мабуть, так і є. — відповіла вона.

Ніка не могла дочекатися дзвінка, їй всю ніч не сиділося на місці. Вставши з ліжка вона пішла до кухні пити воду:

— Не спиться? — запитав Максим.

— Взагалі не можу заснути. — Ніка зробила декілька ковтків води.

— Ех... — позіхнувши, Максим пішов до дверей. — я спати. І ти також спробуй все—таки заснути. Якщо подзвонять, тобі краще бути при силах, сестричко!

— Добре, пішли спати. — Ніка пішла за хлопцем, вимкнувши світло.

— Максиме, вставай! — знімаючи ковдру з хлопця. — Ти мені потрібен!

— Почекай секунду. — намагаючись намацати рукою ковдру, промовив він. Ледве відкривши очі Максим дивився на Ніку, яка стояла біля нього вся розтріпана. — Ти взагалі спала? — запитав він.

— Годинку, може дві. — промовила Ніка. — Але то таке — вона сіла поряд з Максимом, схрестивши ноги. — Я оце думаю, якщо мені все—таки подзвонять, то що можна буде їм заспівати?

— Котра година? — позіхаючи, запитав Максим, простягнувши руку до телефону.

— Пів на восьму. — відповіла дівчина, прикриваючи рукою телефон хлопця. — Тож слухай!

— Цієї розмови мені уникнути не вдасться я правий? — безнадійно запитав він.

— Ні, не вдасться. — переконливо відповіла дівчина.

— Слухаю. — Максим сперся на стіну, звісивши ноги на бильце.

— Я знаю декілька пісень, але не можу обрати одну. Є ще варіант спробувати заспівати всі, — Ніка сильно стиснула пальці, склавши їх у замок. — тільки я не впевнена, що встигну їх потренувати.

— Тобі ж ще не дзвонили, так? Можливо, краще дочекатися дзвінка? Тоді вже можна домовитися про зустріч. А якщо часу не буде, заспіваєш  одну, ту яку найкраще вмієш.

Дівчина задумалася над словами Максима:

— Ти правий. Потрібно почекати. — відповіла вона, встаючи з ліжка. — Чим будемо займатися?

— Ти не будеш проти, якщо я попрошу тебе допомогти мені з пошуками Христини? — хлопець подивився благаючими очима на Ніку. — Вона декілька днів не виходить з моїх думок. Я відчуваю якийсь зв'язок з нею. Ніби наші тіла перебувають взагалі в іншому вимірі.

— Вибач, але я мушу запитати. З тобою точно все добре? — занепокоєно запитала Ніка. — Мені здається, що тобі це може маритися. — відповіла вона.

— Я розумію, що в це складно повірити, але чому тоді мене покидають сили, як тільки вона з'являється перед мною? — знервовано відповів він. — Ти ж сама все бачила. — грубуватим тоном промовив Максим

— Заспокойся. — образившись на Максима, відповіла вона — Не забувай, що ти мій брат і я за тебе також переймаюся. — гучно закривши двері, дівчина вийшла з кімнати.

— Ніко! — хлопець різко підірвався та побіг за нею. — Вибач...

Ніка стояла в коридорі та говорила по телефону. Дивлячись на Максима, вона прикрила пальцем його губи:

— Звісно можу, почекайте, я запишу адресу. —  вимкнувши мікрофон, дівчина промовила: "Дай папірець".

— До скорої зустрічі! — посміхнувшись, Ніка завершила розмову. — У мене є тиждень, щоб підготуватися.

— Прекрасно! — відповів Максим. — Коли почнемо?

— Прямо зараз... — промовила дівчина, дивлячись на нього...