6. Пробудження

Дивившись на Максима, Ніка не могла відвести від нього погляд. Обличчя хлопця все, ніби сяяло. Очі палали несамовитим полум'ям, а посмішка була такою щирою, що гріла душу.

— Ти такий... — заворожено промовила дівчина. — Щасливий. — ледве стримуючи сльози, Ніка нахилилася до Максима та сперлася на плече, обійнявши його. — Що з тобою сталося, дурнику? — сильніше стиснувши Максима. — Ти мене лякаєш.

— Я був з нею. Я міг до неї доторкнутися... — Максим взяв дівчину за руку. — Ніко, я міг до неї доторкнутися! Яка вона тільки прекрасна. Я ніколи так не закохувався. Як я хочу до неї... — хлопець відвів погляд до вікна, уявляючи на ньому зображення Христини.

— Дурник, ти. — стукнувши Максима долонею по лобі. — Ти її навіть не знаєш... Е—е—ех, пішла я. — позіхнула Ніка, прикривши рота. — Потрібно повідомити лікаря, що ти прокинувся. — вставши з ліжка, поправивши сукню, Ніка пішла на вихід. — Якщо тобі краще, то, можливо, нас відпустять, і ми зможемо піти з цього місця. — усміхнулася дівчина Максиму, зачиняючи двері у палату.

— Не хвилюйся, я дізнаюся про неї все. Тільки б побачити її ще раз... — промовив Максим після того, як Ніка зачинила двері.

Максим стояв біля вікна, чекаючи на Ніку, спершись на підвіконня та роздивлявся машини, рахуючи їх кількість:

— О, вже біла проїхала третій раз! Чомусь  чорних немає взагалі, а червоних я вже нарахував більше ніж сім... Хм, дивно. — дивлячись на двері. — Щось Ніка довго з лікарем говорить.

Тут відчиняються двері та заходить Ніка:

— Все, збирайся. Тебе відпускають! — з радістю в голосі промовляє вона.

— Чудово! Значить, ми можемо піти до ресторану. За ці дні, ти багато пройшла через мене, тобі потрібно відновити сили. — поцілувавши у щоку. — Вважай — це подарунок, сестричко.

— Дякую, це нам не завадить. — провівши правою рукою по плечу відповіла Ніка Максиму. — Я і не думала, що буде та—а—к все цікаво...

Тим часом Христина з Іваном прийшли до жіночого магазину, щоб купити дівчині одяг. Христина роздивлялася сучасний одяг, перебираючи кожну річ:

— Як це взагалі можна носити? — беручи короткі шорти. — Вони ж відверті, це ж всі будуть дивитися на мене. — Помітивши напроти джинси Христина взяла їх. — А ці штани, вони взагалі в дірках, ніби пес порвав їх, що це за одяг такий? Я краще походжу у своєму одязі.

Іван так сильно сміявся, що в нього розболівся живіт:

— Все, досить, я більше так не можу. — нарешті вдихнувши повітря. — Фу—у—ух, давно так не сміявся, заспокойся — забираючи штани у Христини. — Я тобі зараз все підберу. Іван взяв Христині деякий одяг і білизну, та підійшов до неї:

— Ось кабінка. — показуючи рукою на примірювальну. — Йди туди й можеш перевдягатися.

Христина нехотя взяла одяг та пішла його вдягати. Знявши свою сукню, дівчина не могла надіти білизну, вона не розуміла, як її вдягати.

— Іване, мені потрібна допомога. — виглянувши з—під шторки, прошепотіла дівчина. Іван підійшов до Христини.

— Що там? — запитав Іван, дивлячись на оголену Христину.

— Як це вдягати? — показуючи білизну, запитувала Христина, прикриваючи тіло

— Ти що, навіть це забула, як надягати? — підігруючи запитав Іван.

— Так, навіть це — промовила Христина, дивлячись на підлогу.

— Вони вдягаються під одяг, а це бюстгальтер — він вдягається на груди. Ось так. — показав Іван ледве надягаючи його на себе. — Зрозуміла?

Христина уважно подивилася і відповіла: "Так, зрозуміла, дякую!"
Випадково не закривши шторку до кінця, дівчина залишила зазор, що можна було побачити, як вона вдягається. Іван це помітив і вирішив скористатися. Він дивився на оголену Христину та почав фантазувати про ліжко з нею. Христина перевдягнулася та вийшла з примірювальної:

— І як тобі? — запитала Христина в Івана, провернувшись на місці.

— Майже ідеальна! — усміхаючись відповів Іван. — залишилося трішки, принцесо.

— Що іменно? — зацікавлено запитала Христина...

Іван відвів дівчину в салон краси, де за цілий день з Христини змогли зробити красуню.

— Я тут була вперше і востаннє! — обурливо відмовила Христина. — Обов'язково було виривати все волосся на тілі?

— Так, обов'язково! — посміхнувся Іван.

Виходячи з салону та зробивши пару кроків Христина, як і Максим починає втрачати свідомість. У неї починає паморочитися голова. Іван ледве встигає її схопити за руку, але через дотик до тіла Христини, він починає слабшати та відпускає її. Дівчина падає та вдаряється головою об стінку. Встаючи Іван чує, як Христина починає тяжко дихати, він підходить ближче до дівчини та бачить, що вона розбила голову.

— Що відбувається? — здивований Іван помічає, що рана починає загоюватися. — Ти мене дивуєш все більше, принцесо.

Чим більше затягувалася рана — тим  гірше почував себе хлопець. Він звалився з ніг та ледве не випустив дух. Але як тільки рана майже загоїлася, йому почало ставати краще. Поступово до нього повернулися сили, а рана на Христині загоїлася, залишивши тільки плями крові на тротуарі. Через декілька секунд Христина почала себе дивно поводити: Тяжке дихання доповнювали легкі стони. Все її тіло почало тремтіти від збудження. Як тут Христина приходить до тями та різко підіймається, викрикуючи: "Матвій!"