4. Принцеса з іншого часу

Іван не міг відірвати погляду від дівчини, яка стояла перед ним. Щось у ній було… інше. Вона виглядала так, ніби вийшла зі старої театральної постановки: біла довга сукня зі злегка потертим подолом спадала до самих щиколоток, а чорні чобітки виглядали такими старомодними, що хлопець ледь стримував сміх. Її волосся стирчало у різні боки, наче щойно вона стояла під вітром. Але попри це — вона здавалася дивно гармонійною, мов принцеса.

Іван усміхнувся, підійшов ближче й простягнув руку:

— Мене звуть Іван. Як я можу звертатися до тебе, принцесо?

Христина напружилася й обережно відійшла на пів кроку назад, намагаючись уникнути фізичного контакту. Вона недовірливо поглянула на простягнуту руку, але не грубо — швидше обережно, щоб не доторкнутися до нього.

— Христина, — тихо промовила вона.

Іван злегка нахилив голову. Її реакція його дещо здивувала, але й не налякала. “Ну що я очікував? Вона ж бачить мене вперше, ще й на світанку, в незнайомому місці…” — подумав він, обережно опускаючи руку.

— Не бійся мене. Я тобі нічого не зроблю, — з посмішкою сказав він.

Христина подивилася на нього, засміявшись — коротко, ніби сама з себе.

— Хах, я тебе не боюся. Але мені потрібно йти. — пожартувала вона, відійшовши ще на крок.

“Та ні… я тебе так просто не відпущу” — подумав Іван. Ця дивна дівчина зачепила його більше, ніж він очікував. І йому шалено хотілося ще трохи побути з нею.

— Не хочеш затриматися ще на кілька хвилин? — запитав він, роблячи крок вперед. — Тут недалеко є кав’ярня. Я хочу запросити тебе на каву.

Христина зупинилась і подивилася на нього, трохи збентежено. Вона нахилила голову, намагаючись краще зрозуміти, що він має на увазі.

— Каву?.. — перепитала вона. — Що це?

Іван зморщив лоба, не одразу зрозумівши, чи вона жартує.

— Кава… ну, це напій. Гарячий. Гіркуватий, але дуже смачний. Бадьорить, знаєш? Люди п’ють її зранку, щоб прокинутись.

Христина злегка підняла брови, ніби почула про щось фантастичне.

— Цікаво… Я ніколи не пробувала каву. — промовила вона.

— Ну тоді тим більше — треба спробувати. — сказав він. — Ходімо?

Іван опинився поруч так швидко, що дівчина не встигла і помітити, як той вхопив її за руку. Христина злякалася, що нашкодить і йому.

— Не торкайся мене! — Крикнула вона, вихопивши руку.

Зрозумівши, що дівчина не хоче, щоб її чіпали, Іван зупинився. Йому стало соромно. В нього запаморочилася голова, але хлопець не звернув на це увагу, оскільки подумав, що це через те, що він різко побіг.

— Вибач, я не подумав... — промовив він, трішки відійшовши від Христини.

— Все добре. — відповіла дівчина обурливим голосом. — Я не ображаюся. Пішли краще по твою каву.

Прийшовши до кав'ярні, Христина з Іваном сіли за столик.

— Яку каву бажаєш спробувати? — запитав Іван у Христини, не знаючи, що може вибрати дівчина.

Христина підняла голову й почала розглядати яскраве меню, що висіло над барною стійкою. Воно було прикрашене кольоровими зображеннями різноманітних напоїв у прозорих склянках: одні були темні, інші — з пінкою, треті — з льодом і кольоровими трубочками. Але всі вони виглядали однаково дивно для неї.

«Що це за напої такі?..» — подумала вона, несміливо наближаючись ближче до зображень.

Прищуливши очі, вона намагалася прочитати написи під кожним з них. Літери були знайомі, але слова не мали жодного сенсу.

— Ес... пре... со, — прочитала вона по складах. — Ка... пу... чі... но. Лат... те.

Вона розгублено подивилася на Івана.

— Що це за мова? Це якісь іноземні назви? Я нічого не розумію.

Зненацька її погляд зупинився на короткому слові, яке вона теж прочитала, але не зрозуміла суті.

— А це що таке... «Кола»? — запитала вона вголос, звернувшись до Івана з щирою зацікавленістю.

— Ти не туди дивишся. Кава ось. — кивнув Іван, показавши на вивіску з кавою. — «Латте» — це кава з молоком. Тобі сподобається.

— Добре, давай його.

— Все-таки ти дивна… — сказав він з м’яким здивуванням і навіть захопленням у голосі. — Зачекай секунду, я замовлю і прийду.

Поки Іван пішов замовляти каву, Христина роздивлялася кав'ярню. Вона дивилася на людей, дивилася, що вони роблять. Їй подобався той світ, куди вона потрапила. Дивлячись у вікно, дівчина ніби завмирала на місці. Їй хотілося дізнатися про нього все. За всім цим вона не помітила, як Іван приніс вже каву:

— Тримай, — сказав хлопець, простягаючи руку, у якій була чашка зі свіжозвареною кавою.

— Дякую, — відповіла дівчина йому.

Христина взяла чашку та вперше спробувала каву. Вона здалася їй гіркуватою, але водночас з тим їй сподобався приємний смак молока. Їй захотілося спробувати ще один разок цей витвір мистецтва.

— А можна ще чашечку? — запитала Христина, дивлячись благаючими очима на Івана.

— Звісно, принцесо, але її багато не можна пити, а то від енергії ти злетиш. — жартівливо відповів Іван.

Івана дивувала дівчина. Вона майже нічого не розуміла і на все дивилася, ніби вперше. У нього склалося таке враження, що дівчина весь ранок знущається з нього, або взагалі потрапила сюди з минулого. Тільки хлопця це зовсім не бентежило, бо вони гарно проводили час. Якщо вона і з минулого, то йому було б цікаво все їй розповісти, показати. "Цікаво, а якщо їй показати телефон, як вона на нього відреагує?"

— Дивися, що в мене є! — діставши з кишені телефон та показавши його дівчині, промовив він.

Христина подивилася на телефон, зовсім не розуміючи, що це:

— Хах, смішний ти, — відповіла Христина, намагаючись приховати здивування. — Ти думаєш, я перший раз бачу цю річ?

Але її очі, що розширилися при вигляді чорного, ідеально гладкого дзеркала екрану, видавали її з головою.

Іван усміхнувся, але не повірив. По ній було видно — вона не має жодного уявлення, що це. Її очі бігали, вона уникала прямого погляду, а пальці стиснулися в кулачки. Він вирішив не тиснути, а підіграти їй.