2. Зустріч крізь межу світів

Максим не міг дочекатися, поки завершиться робочий час. Щоб прийти додому і провести вечір з сестрою, яку не бачив вже три роки після того, як вона виїхала за кордон. Він не знаходив собі місця від нетерпіння, але все-таки дочекався сьомої години.

– Все, я закінчив! Пішов я, – різко вставши з місця, вдягаючи незграбно куртку, вигукнув хлопець.

– Максиме, стій! Ти говорив, що до тебе приїхала сестра і те, що вона вміє гарно співати. Можеш поговорити з нею на рахунок дня народження? Мені потрібна людина, яка уміє співати, але, як на зло, всі зайняті на весь наступний місяць. А доньці виповнюється п'ятнадцять років. Я хочу зробити їй прекрасний вечір, не вистачає тільки вокаліста.

– Звісно, я з нею поговорю, але скажу відразу. Вона не сильно любить на публіку співати. Їй зазвичай простіше, коли небагато людей. Але шанси є.

– Я гарно заплачу, – перебив Максима Олег. – Та й ти можеш приходити.

– Я постараюся поговорити з нею, щоб твоя донька була в захваті.

– Дякую тобі, друже, буду вдячний тобі все життя.

– Та почекай ти ще, – усміхнувшись, подивився Максим на Олега. – Я навіть не говорив з нею. Ніка сьогодні тільки приїхала та відразу після тяжкої подорожі лягла відпочивати.

– А спати вона любе, – жартівливо відповів він.

– Ніка пообіцяла зі мною увечері подивитися фільм. Я зараз йду до неї, тоді й поговорю про твою пропозицію.

– Добре, але я надіюся, що вона погодиться. Тоді не буду тебе затримувати. Гарно провести час!

– Дякую, думаю все вийде чудово і вона погодиться.

Закінчивши розмову, Максим, вирішивши не втрачати більше часу, побіг додому:

– Вже майже дев'ята, потрібно швидше йти, щоб Ніка на мене не образилася. Я, мабуть, зріжу по парку, хоч там і не зручно, але точно доберуся швидше, – подумав про себе він.

Проходячи через парк, Максим помітив якусь дівчину. Вона з острахом роздивлялася навколо: торкалася носком черевика ідеально рівної доріжки, сахалася від дивних залізних лавок та яскравих ліхтарів, що світили без вогню. Вона ніби взагалі не розуміла, де знаходиться і що робить.

– З вами все добре?! – гучно крикнув він. У відповідь хлопець не почув нічого.

– Хто ж то може бути? Щось мені це не подобається... Потрібно дізнатися, що сталось, можливо, їй зле.

Підходячи до дівчини, він помітив, що в нього почало слабнути тіло:

– Що зі мною відбувається? – ледве промовивши, запитав Максим у себе. – Я починаю ви – ми – кат...

В той момент в Максима закрились очі, та як знову він їх відкрив, перед собою Максим побачив її – дівчину з чарівними зеленими очима, прекрасним рудим волоссям темного відтінку, яке було довше плечей, та гарним обличчям, немов у ангела. Після того, як вона подивилася йому в його голубі очі. Від її холодного погляду він ніби завмер, не помічаючи нічого, крім пустоти, яка розривала його зсередини. Він ніщо не відчував та ні про що не міг думати – наче все завмерло на місці.

То була Христина.

– Що з ним? Він навіть не торкнувся мене, а вже втрачає свідомість... – жах пронизав її. – Я нашкодила йому! Я знову це роблю! Навіть поглядом... Потрібно швидко від нього відійти.

Вона відступила, охоплена панікою.

– І чому він так дивно вдягнений? І це місце... ці вогні... Я взагалі нічого не розумію. Стільки думок, стільки запитань. Де я взагалі? Він міг би дати мені відповіді, але я... я знову все зіпсувала. Поки краще самій все зрозуміти, щоб не вбити ще когось.

Потрохи приходячи до тями та не розуміючи, що з ним сталося, Максим встигає тільки згадати, що то була дівчина. Але вона швидко зникла, ніби її там і не було.

– Куди вона ділася? – запитав у себе він. – Як вона могла так швидко зникнути? Нічого не розумію... Де взагалі мій телефон? Який там час?

Взявши телефон в руку, Максим подивився на годинник і різко побіг.

– Ніка!! Вже десята година! Мені потрібно швидко до неї!

Йдучи додому, хлопець не міг забути того моторошного стану, який охопив його разом з цікавістю.

– Хто ж то така була? Не може ж мені все це примаритися? Як прийду додому, потрібно поговорити з Нікою.

Максим швидко прибіг до домівки. Заходячи у квартиру, він помітив, що двері були зачинені:

– От і соня, мабуть, спить досі, – радісно згадуючи сестру, Максим відчинив двері та зайшов. Ніка лежала на дивані, звісивши праву ногу на підлогу. Він тихенько підійшов, підняв ногу та вкрив сестру.

– Ех–х.. як я сумував за тобою. Вже зранку з тобою поговорю і все розповім. Дуже тяжкий день у мене видався, піду і я спати. На добраніч, рідненька.

Постеливши собі на підлозі, Максим ліг і відразу вимкнувся. Уночі він не міг лежати на місці та постійно крутився, вигукуючи ім'я "Христина". На один з таких криків Ніка прокинулася.

– Максиме, що з тобою? Не лякай мене так...