Розділ 30

Коли Мейхар повернувся до себе в кабінет, він не міг зосередитися на роботі. Шок від побаченого ще не відступив. Орк сперся ліктем на підлокітник і задумливо дивився крізь вікно. Сніжинки плавно кружляли в холодному повітрі, мов білі пір’їни, і повільно вкривали землю. Здавалося, що світ навмисне сповільнився, даючи йому час усвідомити побачене в лабораторії.

Максим був сином його господаря.

В голові Мейхара одразу з’явилася ідея. Якщо Максим успадкував здібності батька, це означає, що по силі вони майже рівні. Отже, господар буде задоволений, якщо разом із Вищою феєю він приведе до нього ще й Вищого чаклуна. Але з Максимом треба поквапитись, поки він не розкрив свою силу в повній мірі. Якщо це станеться, доведеться шукати інший спосіб його знищити. А часу не так багато. Не знаючи слабких сторін, зробити амулет, який буде висмоктувати силу, неможливо.

Не гаючи часу Мейхар поквапився до дому. Він кількома великими кроками перетнув хол і, не зупиняючись відкрив двері, які ведуть у підвал. Орк майже підбіг до шафи з книгами і почав водити вказівним пальцем по них зліва направо, намагаючись знайти щось корисне. І коли його рука ковзнула повз вже десятки старовинних фоліантів, вмить зупинилася на книзі «Прадавні чаклуни та їхня спадщина». Коли Мейхар дістав її з полиці, він відчув, як тепло поповзло по його руках і від цього стало трохи моторошно. Він сів за стіл і почав перегортати пожовклі сторінки в пошуках будь-якої інформації про свого господаря. Проблема полягала в тому, що він не знав, до якого роду чаклунів той належав. Він знав, що господар є наймогутнішим чаклуном свого часу. Але чи володіє він тільки темною магією, чи тільки світлою, чи може це щось більше за магію?

Час промайнув непомітно. А у підвалі без вікон було неможливо визначити, чи надворі ще день, чи вже настала ніч. Мейхар жадібно вчитувався в кожне слово, намагаючись не проґавити жодної деталі в біографії кожного чаклуна. Здавалося, що він знайшов те, що шукав, як внутрішній голос змушував шукати далі. Книга дедалі наближалася до кінця і орк з кожною прочитаною сторінкою все більше втрачав надію. Він уже хотів із роздратуванням захлопнути фоліант, коли погляд випадково зачепився за останню главу.

«Найжахливіші чаклуни в історії»

Назва казала сама за себе і Мейхар почав ще жадібніше читати старовинний текст.

«За всю історію відомо тільки про одного чаклуна, який здатен знищити всесвіт і не витратити половини свого резерву. Його ім’я ніколи не буде назване. Адже коли відьми і чаклуни змогли його знищити, вони наклали закляття на його ім’я. І якщо незнаюча людина, відьма або чаклун вимовить його, запуститься таймер. І через три повні луни чаклун повстане з царства мертвих ще сильнішим ніж був.

Цей чаклун поєднав у собі силу темної і світлої магії. Ця суміш зробила його найсильнішим і водночас найлютішим чаклуном. І тільки його прямий нащадок може бути рівним йому за силою.

Якщо ви коли-небудь зустрінете його — тікайте. Адже лише Іменне Закляття може його зупинити.»

Мейхар обхопив голову руками. Думки в голові плуталися. Здається він знайшов спосіб знищити не тільки Максима, але й свого господаря. Орк підвівся і хотів пошукати відьмовську книгу, щоб знайти закляття, про яке тільки що прочитав, як його відволік телефонний дзвінок.

- Слухаю, - Мейхар глибоко зітхнув.

- Містере Мейхар, у нас дуже велика проблема, - на тому кінці був схвильований голос доктора Варжеса.

- Що трапилось? — Мейхар очікував, що Максим все ж пробудив свої здібності, але...

- Максим... Він... — Варжес заікався.

- Що з ним?! — терпіння орка почало спливати.

- Він впав в кому... — нарешті вимовив доктор.

- Що?! Як це сталося?! — Мейхар так сильно стиснув телефон, що той, здавалося, зараз лусне.

- Він захотів на ще один сеанс... Але він вийшов з-під контролю... — Варжес боявся навіть дихати. — Ви маєте подивитися останній запис...

Доктор не встиг договорити, як зв’язок перервався, тому що Мейхар шпурнув телефон в стіну і той розлетівся на купу деталей. З іншого боку, це навіть на краще. Поки Максим буде в комі, у Мейхара є час знайти закляття. А з іншої, орк хотів ще поспілкуватися з хлопцем з приводу батька. Він сів назад у крісло і відкинувся, закинувши руки за голову.

Його внутрішній стан розривався навпіл. Як гомункул він мав би зосередитись на наказі господаря, але частка душі Мейхара змушувала його чинити опір цьому. На те, щоб нарешті вирішити, ким він хоче бути у орка було три місяці. Та, чорт забирай, це дуже важко!

Мейхар підвівся і, тримаючись однією рукою за голову, повільно пішов нагору. Розлад особистості ставав дедалі помітнішим. Він помітив це після розмови з Ліною. Адже тільки їй він розкрив хто він є насправді. Здається, саме це й стало переломним моментом. Непомітно для себе, Мейхар навіть не помітив, що вже їхав назад до департаменту. Залишивши машину на парковці, він не гаючи часу попрямував до лабораторії.

- В якому стані він зараз? — Мейхар без стуку увійшов до кабінету доктора Варжеса.

- Стан стабільний. Але свідомість не повернулася, - доктор аж підстрибнув на кріслі.

- Покажіть останній сеанс, - без зайвих слів Мейхар сів в крісло, а Варжес увімкнув запис.

З кожною хвилиною, що тривало відео, Мейхар ставав дедалі напружнішим. А коли запис обірвався на самому важливому моменті, він хотів рознести весь кабінет. Але доктор своєчасно його зупинив.