Розділ 29

- Катю, прокидайся! — Руслан почав трусити дівчину за плечі. — Хутчіш!

- Котра година? — Катя потерла очі і подивилась на годинник. — Сьома ранку... Ти взагалі спав? — вона відкинулась на подушку і почала знову засинати.

- Я прокинувся двадцять хвилин тому. Але зараз важливо те, що я знайшов. Давай, вставай! Чекатиму тебе на кухні, - з цими словами Руслан в прямому сенсі вибіг зі спальні.

Катя неохоче підвелася й попленталася до ванної, щоб бодай умитися. За 10 хвилин вона вже сиділа біля Руслана.

- Дивись, - він завантажив відеофайл, яких вчора знайшов на комп’ютері Мейхара.

На екрані з’явився запис з камери спостереження. Мейхар веде допит Максима. Камера вловила, як на щелепі орка заграли жовна, щойно Максим відмовився зізнатися й лише натякнув, що знає, хто справжній убивця. І тут Мейхар підвівся, наказав охоронцю піти, а сам вимкнув камеру.

- І що тепер? Ми так і не дізнаємося, що було далі... — Катя весь час сиділа напружена, не відводячи погляду з екрану.

- Дізнаємося, - сказав Руслан, і увімкнув ще одне відео.

Цей запис уже був зроблений з іншого ракурсу. Якість зображення була гіршою, проте звук залишався напрочуд чітким. Цей допит був записаний на особисту камеру Мейхара, і звісно не потрапив до інших речдоків. На цьому відео орк вже не стримував себе, і показав свою жорстокість. Але Максим не зламався. Навпаки, складалося враження, що він веде свою гру: намагався розговорити Мейхара й довести його до сказу, аби той у нападі гніву ненароком видав якусь важливу інформацію.

- Боже! Він зараз його вб’є! — закричала Катя, коли орк схопив Максима за волосся, і закрила очі долонями.

- Не вб’є, - Руслан обережно прибрав руки Каті від обличчя. — Мейхар не настільки дурний, щоб убити підозрюваного просто в кімнаті для допитів, коли довкола повно офіцерів.

- А ти не думаєш, що він міг сказати, що Максим напав на нього і це був самозахист?

- Я думав про це, коли дивився відео, але, мені здається, тут справа в іншому, - Руслан відкинувся на спинку стільця і вказав вказівним пальцем на екран. — Бачиш, він виходить. І мені цікаво, про якого вченого йде мова?

- Невже його катуватимуть? Ні... Я цього не витримаю, - Катя різко підвелась і хотіла піти, але Руслан зупинив її.

- Я не знаю. Але дивись, - він увімкнув запис камери спостереження в коридорі. — Його не виводять назад. Охоронець веде його в інший бік. Але куди саме — не знаю. Камера не охоплює такої площі.

- Та що ж це коїться! Усе моє життя за один день перевернулося з ніг на голову! — від Катиного самовладання не лишилося й сліду.

Вона почала істерити, махати руками. Сльози градом покотилися по її щоках. Вона не могла зрозуміти, чому саме з нею все це трапилось. Вона звинувачувала всіх і все. Дівчина розуміла, що ця історія швидко не закінчиться, а її розмірене життя невпинно котилося в безодню. Єдине, що вона хотіла — повернутися до роботи, ніби нічого не сталося. Але цього вже не буде. Ліну викрадено і тільки Руслан може допомогти врятувати її. А для цього треба допомогти Руслану визволити Максима.

З цими думками Катя вибігла на вулицю, навіть не накинувши куртку. Морозне повітря вдарило в легені. Катя сперлася руками об коліна,намагаючись віддихатися. Вона хапала холодне повітря ніби от-от задихнеться. Руслан вибіг за нею і повільно обійняв. Він не міг зрозуміти її почуттів, але як міг намагався підтримати дівчину. Катя зарилась обличчям в його широке плече і міцно обійняла. Сльози не переставали текти, але в мить замерзали на морозі. Вони простояли в обіймах посеред снігу кілька хвилин і коли дівчину почало трусити від холоду, Руслан повів її назад в будинок. Він усадив Катю на диван, а сам пішов на кухню, щоб зробити заспокійливий чай. Коли хлопець повернувся, Катя так і сиділа, не ворухнувшись. Коли Руслан вклав їй у руки чашку з гарячим напоєм, вона трохи розслабилася.

- Ми виплутаємося з цієї історії. Нутром відчуваю, - він сів поруч з дівчиною.

- Як? — Катя підняла на нього заплакані очі.

- Ще не знаю... Але серед усіх файлів, що я завантажив є один, який дуже хитро зашифрований. Гадаю, він дасть нам деякі відповіді. Але на його злам піде, якщо пощастить, кілька годин, а якщо ні — кілька тижнів.

- Чим я можу допомогти? — Катя глибоко здохнула і зробила ковток чаю.

- Подивись останні новини, треба знати, на що очікувати, коли доведеться повернутись, - Руслан трохи стиснув рукою її коліно, а потім повернувся до ноутбука.

Катя допила чай і увімкнула свій ноутбук. Новосні канали гуділи про викрадення Ліни, арешт Макса, пошуки Руслана, і, вишенька на торті, Катя теж у списку підозрюваних. Її фото красувалося поруч з фото Руслана. Її будинок сто відсотків був під спостереженням, тому повертатися було нікуди.

Руслан тим часом підбирав шифр до тих клятих файлів. Звісно, він був розумним, але люди, які зашифрували цей файл, виявилися розумнішими. Коли здавалося, що ще мить — і все буде готово, ноутбук видавав дратівливий звук помилки і доводилось починати все спочатку. Кілька годин спроб і помилок — і Русланові нарешті вдалося написати програму для злому цього клятого шифру. Та зламувати його доведеться ще не один тиждень.

- Руслан, здається у нас проблема... — Катя розвернула ноутбук, щоб він сам міг побачити новини.