Розділ 27

Снігохід загальмував майже біля дверей. Руслан зліз перший і допоміг Каті. Він на мить зупинився і озирнувся. Краса природи Прикарпаття не переставала дивувати його. Засніжені смереки стояли непорушно, мов прадавні вартові. Здавалося, вони охороняли цей ліс ще задовго до того, як тут пролунали перші людські кроки, і пам’ятали значно більше, ніж могли розповісти будь-які легенди. Звідусіль лунали шерехи та дивні звуки лісових мешканців. Вони блукали між стовбурами старих смерек, зливаючись у моторошну мелодію дикої природи. Самотній будинок Каті здавався лише маленькою плямою серед цього безмежного лісу, який ніби поволі замикав його у своїх обіймах, ховаючи від сторонніх поглядів.

- Тебе щось занепокоїло? — Катя підійшла до Руслана і торкнулась його плеча.

- Так красиво... — не відводячи погляду від лісу Руслан обійняв Катю за талію.

- Так... тут справді неймовірно, — прошепотіла Катя, - Останнім часом я часто сюди приїжджаю. Тут так затишно. Можна зануритись у свої думки і ніхто не заважатиме, - вона притулилася ближче до хлопця.

- Здається, що дерева дивляться на нас, - тихо промовив Руслан, мимоволі здригнувшись.

- Пішли в середину. Треба зігрітися, - Катя взяла Руслана за руку і повела до будинку.

- Треба знайти, що зможемо про ковен. Можливо це приведе нас до розгадки, - сказав Руслан і увімкнув ноутбук, зручно вмощуючись на дивані.

- Спочатку треба щось перекусити, - сказала Катя і повісила куртку на гачок у передпокої.

- Чесно кажучи, я випив би лише гарячого чаю, - Рус вже поринув у простори Інтернету. — У тебе тут зашифрований канал?

- Що? — Катя аж зупинилась на пів дорозі на кухню.

- Цей сигнал можуть відстежити. Я зараз перевірю, - Руслан швидкими рухами щось надрукував і голосно плеснув у долоні так, що Катя підстрибнула на місці.

- Ти що робиш?! У мене майже серцевий напад стався! — дівчина приклала руку до грудей і часто задихала.

- Пробач. Просто я зашифрував сигнал і водночас побив свій рекорд! Я чортів геній! — Руслан підняв руки над головою і вказав на себе вказівними пальцями

- Мої вітання! — єхидно кинула Катя і поставила поруч з Русланом чашку трав’яного чаю і два бутерброди.

Пальці Руслана рухалися клавіатурою швидше, ніж у його голові народжувалися думки. За три години пошуків не вдалося нічого знайти, окрім коротких уривків зі старих газет про досягнення деяких сестер ковена.

- Це все що я знайшов, дивись, - Руслан розвернув ноутбук до Каті. — Чотири нещасні статті. Іола Блесс винайшла новий різновид вовчого аконіту у 1990 році. Мариетта Блесс самотужки врятувала ліс від пожежі у 1994 році, майже повністю вичерпавши свій запас магії. Морена Блесс уклала угоду між відьмами і демонами, що ті не полюватимуть один на одного. О! І дивись... Як цікаво... - Руслан збільшив останню статтю. — Ніса Блесс у 1953 році створила Дзеркало Спогадів. Це дзеркало допоможе повернути будь-кому давно втрачені спогади.

- Зачекай-но! Я вже десь бачила цю назву, - Катя весь час, що Руслан просидів в Інтернеті, передивлялася щоденники Ніси, намагаючись знайти підказку в них. — Ось тут! — дівчина почала читати.

«Сьогодні у мене нарешті вийшло створити один з наймогутніших артефактів. Я назвала його «Дзеркало Спогадів». Непосвячений не знатиме його властивостей і сили. Для такої людини це буде звичайне дзеркало. Але варто лише прочитати закляття на зворотному боці і направити дзеркало на жертву пітьми, як магія вирветься на волю. Воно допоможе зруйнувати темну матерію, яка поглинула жертву і повернути спогади про все добре й світле, що було у неї в житті. Якщо ще не пізно, пітьма покине душу і людина знову стане собою. Але якщо темна магія з’єдналася не тільки фізично, але й духовно, врятувати таку людину неможливо. Після завершення ритуалу у цієї людини виникне роздвоєння особистості, що значно гірше. Тому що ніколи не будеш знати, коли пітьма візьме верх.»

Катя підняла очі і повільно опустила щоденник. Здавалося, вона щойно пережила спогади самої Ніси.

- Ого! Це сильно! — Руслан потер шию. — Ніса була реально крутою. Кать, а де дзеркало? — він накрив руки дівчини своїми.

- Тримай, - Катя дістала з льняного мішечка невелике срібне дзеркало.

І дійсно, на вигляд це було звичайне, нічим не примітне дзеркало: воно мало срібну оправу, оздоблену дрібними виточеними вензелями по всьому колу. Його підтримувала коротка, витончена ніжка, а на зворотному боці оправи було вигравіюване те саме закляття, про яке розповідала Ніса у щоденнику.

- І як це можна читати? — Руслан роздивлявся старовинний напис.

- Той, кому призначене дзеркало зможе прочитати, а от для стороннього — це лише набір незнайомих символів.

- Поки що ми ні на крок не просунулися в пошуках Макса, - сказав Руслан і поклав дзеркало назад у мішечок. — Треба зламати сайт департаменту. Там сто відсотків буде хоч якась інфа. — Рус почав швидко вводити команди, запускати написані ним скрипти й підбирати паролі, щоб потрапити на один з найзахищеніших сайтів. І головна задача — не попастися. А Катя тим часом продовжила читати щоденники. Рус пихтів над ноутбуком, що на лобі виступив піт. На екрані одна за одною з’являлися помилки доступу. Руслан стиснув зуби так сильно, що почувся скрегіт. Ще одна спроба... Помилка. Ще одна... Помилка. Раптом чорний екран зник. Його змінила знайома заставка департаменту.