Розділ 23

Після того, як Мейхар дав Агаресу завдання відстежити дорогу, якою поїхали Руслан і Катя, він вирішив не повертатися до департаменту. Він знав, що Максим зараз знаходиться в надійних руках доктора Варжеса. А це означає, що відволікати вченого поки що не варто. Орк сів в машину і поїхав додому. Замок, який абсолютно не вписувався в місцевий колорит, похмуро зустрічав свого хазяїна. Мейхар повільно пройшов через мармуровий зал і піднявся у свою спальню. Він дуже втомився. Йому хотілося прямо зараз кинути все, завалитися на ліжко і спати декілька діб. Але, на жаль, на це немає часу. Орк узяв з тумбочки дерев'яну скриньку, провів по ній кінчиками пальців і спустився в підвал. В одному з кутів невеликого приміщення стояла величезна шафа з кодовим замком. Мейхар ввів чотиризначний код і сталеві двері повільно відкрилися, видаючи неприємний скрип. Перед Мейхаром з'явилися полиці з різними амулетами на спеціальних утримувачах. Під кожним з них була дата. . Під кожним з них була дата. Орк дістав із скриньки ще один амулет і помістив його на вільний утримувач з датою 13/08/2021. Декілька хвилин він гіпнотичним поглядом вивчав свої трофеї, після чого закрив шафу і попрямував до Ліни.

Фея сиділа в далекому кутку холодної камери, підібгавши під себе коліна, і дивилася в стіну навпроти відсутнім поглядом. Смертоносний коктейль, який Мейхар помістив в амулет повільно, але упевнено давав про себе знати. Пройшло менше доби з моменту як він опинився на шиї Ліни, але фея вже почала відчувати його силу. Окремо ці компоненти не принесуть серйозної шкоди, а ось разом, як і говорив орк, вони висмокчать з неї і магію і життя. Поступово дівчина почала втрачати своє природне сяйво і відчувати легку слабкість. Але це тільки початок. Амулет повільно вбиватиме її чотири місяці. Фея почула човгаючі кроки, але так і залишилася сидіти нерухомо на своєму місці.

- Як ти себе почуваєш? - Мейхар підійшов впритул до грат і сперся ліктем об сталеву лозину.

- А ти як гадаєш?

- Судячи з кольору твоєї шкіри - амулет працює.

- Знаєш, що не укладається у мене в голові? - запитала Ліна, а орк підвів брову. - Чому ти викрав мене саме зараз?

- Тому що ти зі своїми новими знайомими майже викрила мене, сама того не усвідомлюючи.

- Але ніяких доказів проти тебе ми не знайшли.

- Це було питання часу. Максим виявився дуже тямущим. Я зрозумів це, коли він зв'язав жертви не тільки через дати, але й через амулети. І рано чи пізно це привело б до мене. Ризикувати було не можна. Тому довелося його підставити. І як виявилося не даремно. На допиті він признався, що знає про мене набагато більше.

- Що зараз з ним роблять?

- На даний момент Максим під опікою доктора Варжеса.

- Він же абсолютно божевільний! Ти ж знаєш, чим він займається у своїй лабораторії!

- Так. Знаю. Це я наказав створити цю лабораторію. Розумієш, Максим виявився не дуже зговірливий, тому довелося удатися до крайніх заходів, - сказав орк і перемістився на стілець навпроти камери.

- Живим він не вийде з того підвалу, - зітхнула Ліна.

- Вийде. Йому потрібно пред'явити звинувачення. Так що докторові Варжесу поставлено завдання - не вбивати.

- Скоро ти за все відповіси! - крикнула Ліна.

- Та я і радий би, але… - орк замовк.

- Але? Що але? - фея зневажливо подивилася на Мейхара.

- Я - гомункул, якщо ти забула. І можу бути знищений тільки своїм творцем. Я навіть не можу накласти на себе руки, - Ліна змінила презирство на здивування. - Так. Кілька років тому я був на грані. Вирішив пустити собі кулю в лоб, але та зрикошетила і залишила діру в стіні моєї спальні, а не в голові, - орк замовк, а потім додав. - Ось таке незавидне у мене життя.

- Я завжди думала, що гомункул не має ніяких почуттів і запрограмований на певну мету.

- Так і є. Але я повинен був грати роль начальника департаменту захисту істот, тому хазяїн залишив мені деякі спогади і почуття справжнього Мейхара. Саме тому ніхто не помітив підміни. Але іноді почуття брали гору.

- Шкода, що у тебе нічого не вийшло, - сказала Ліна.

- Ти про що?

- Про самогубство. Може спробуєш ще раз?

Орк нічого не відповів, а просто мовчки пішов, але повернувся десь за хвилин десять.

- Це тобі, - він поставив перед гратами плетений кошик з овочами, фруктами і графином води. - Буде не добре, якщо ти помреш від голоду завчасно.

- Та вже краще померти від голоду, - сказала фея і відвернулася.

- Або ти їстимеш сама, або тебе годуватиму я. Але тоді буде не дуже приємно. Подумай над цим, - сказав Мейхар і покинув підвал.