Розділ 19

- Адже ти щойно прийшла. А вже йдеш? - Катю на виході з департаменту зупинив черговий.

- У мене сьогодні вихідний. Мейхар попросив особисто прийняти докази по справі викрадення Ліни, тому я тут. А зараз, якщо ти не проти, я піду, - сказала дівчина, мило посміхнулася і пройшла через металодетектор, який в цей же момент страшенно запищав.

- Стривай, - сказав черговий і підійшов до дівчини.

- Це напевно через термо-кружку, - Катя показала хлопцю алюмінієвий кухлик.

- Можливо. Постав її сюди і пройди ще раз.

Катя дуже розхвилювалася, адже в рюкзаку були викрадені докази. І якщо їх знайдуть, то вона приєднається до Максима набагато швидше. Катя глибоко зітхнула, поставила кухоль на вказане місце і знову пройшла через арку, яка не видала ні звуку.

- Так, ти мала рацію. Це через кухоль. Гарного вихідного, - сказав черговий.

- Дякую, - Катя забрала кухоль і швидкими кроками попрямувала до виходу, як на вулиці її знов зупинив черговий.

- Пробач, що затримую, але ми зможемо пообідати разом як-небудь?

"Ось тільки цього зараз бракувало" - подумала дівчина.

- Це дуже несподівано, Йенар, я подумаю, - сказала Катя.

- Я чекатиму, - посміхнувся черговий і повернувся на свій піст.

Катя поспішала додому як могла. Вона знала, що обман ось-ось розкриється, а можливо і вже розкрився. Дома залишатися не можна. Треба забрати Руслана якомога далі звідси.

- Швидко збирайся. Нам потрібно йти, - сказала Катя, як тільки переступила поріг будинку.

- Що сталося? З тобою все гаразд? - запитав Руслан, коли побачив жахливо перелякану дівчину.

- Насамперед треба забратися звідси. Збирайся і виходь, - сказала дівчина і пішла на заднє подвір’я.

Руслан швидко зібрав усе найнеобхідніше і також вийшов на подвір’я. У хлопця відвиснула щелепа, коли він побачив дівчину за кермом величезного снігохода.

- Не стій з відкритим ротом! Сідай! - закричала Катя, а Руслан потрусив головою, приходячи до тями.

- Куди ми їдемо? - хлопець всівся за дівчиною і обхопив її за талію.

- Побачиш. Тримайся міцніше, - сказала Катя і викрутила ручку газу на максимум.

Коли вони виїхали з чорного ходу, дівчина зупинилася і повернулася на подвір’я. Вона узяла мітлу і почала замітати сліди від снігохода.

- У мене є краща ідея, - сказав Руслан, коли Катя майже закінчила.

Хлопець узяв зламану гілку ялини і прив'язав її до снігохода.

- Тепер можна їхати.

- Це геніально, - сказала Катя і вони поїхали в невідомому напрямку.

Снігохід петляв по вузьких сільських вуличках хвилин п'ятнадцять, але, коли Катя виїхала на головну дорогу, у Руслана відвиснула щелепа в другий раз. Перед ним відкрився прекрасний вид на засніжені гори.

- Це Говерла! Он та, найвища! - крикнула Катя і додала хід.

Вони з'їхали з головної дороги в заповідну зону. На великій швидкості було важко щось розгледіти. Катя упевнено маневрувала між деревами, доки вони не дібралися практично на вершину гори. Дівчина зупинилася біля невеликого дерев'яного будиночка.

- Йдемо. Нам сюди, - сказала Катя.

- Що це за місце? - запитав Руслан, озираючись на всі боки.

- Це, скажімо так, моє таємне лігво. Про нього ніхто не знає, - відповіла Катя і відкрила двері. - Проходь.

Будинок був простим, без вишукування. Спальня, вітальня, кухня і ванна кімната. Все в традиційному західноукраїнському стилі. Будинок знаходився в такій глушині, що малоймовірно, що він оснащений електрикою. Руслан  розглядав інтер'єр будинку, не приховуючи захопленого погляду. Але пейзаж зовні викликав набагато більше захоплення. Руслан ніколи не був в горах. Для нього це справжнє чудо природи. З одного боку вони були такими доброзичливими, але варто трохи оступитися, гори розкривали усю свою небезпечну сутність.

- Красиво, правда? - Катя підійшла до Руслана, який застиг біля вікна, милуючись красою природи.

- Неймовірно… - сказав хлопець.

- Я підключу генератор і ти зможеш працювати, - сказала дівчина і вийшла на вулицю.

Як виявилося за будинком був невеликий окремий льох, де знаходився генератор і мобільна супутникова тарілка. Все що треба для комфортного, а точніше для цивілізованого перебування тут. Через декілька хвилин у будинку включилося світло.

- Потужності вистачить на довго, - Катя повернулася у будинок і узяла з крісла свій рюкзак. - Ти напевно за ним скучив, - сказала дівчина і дістала з першого відділення чорний ноутбук.

- Ти навіть не уявляєш, як сильно, - Руслан узяв техніку і провів долонею по кришці. – У ньому все моє життя.

- Я гадаю, тут тобі буде зручно працювати, - Катя вказала на дерев'яний стіл у вітальні. - Розташовуйся, а я доки зроблю нам каву.

Руслан включив ноутбук і взявся до роботи. Він підключив жорсткий диск Ліни і почав вивчати його вміст.

- Тримай. Твоя кава.

- Дякую. Так що сталося в департаменті? - запитав Руслан і зробив ковток гарячого напою.

- Мене майже відправили до Максима.

- Що?

- Мейхару терміново знадобилися докази, і мені довелося імпровізувати. Я підмінила твій ноутбук і зробила 3D копію щоденників і дзеркала. І зараз напевно увесь департамент мене розшукує.

- Диявол! Головне, що тобі вдалося утекти. Правда тепер витягнути Макса буде складніше.

- Навіть знаходячись в департаменті, я нічим допомогти не змогла б. У мене немає належного допуску.

- Гаразд. Що-небудь придумаємо.

- Що ти робиш? - Катя вказала на ноутбук. Там на екрані була запущена якась програма.

- Перевіряю жорсткий диск на помилки і зломи. Це займе пару годин. Треба передивитись щоденники. Можливо там буде щось корисне.