Розділ 17

Мене вивели у той самий довгий коридор і провели повз чергового і сходи в інше крило. У цій частині напівпідвалу було всього декілька дверей: на одних був напис "Кімната для допитів", а інші були без розпізнавальних знаків. Припускаю, що за ними були кімнати спостереження. Стіни були пофарбовані в темно-помаранчевий колір. Вони відмінно гармоніювали з темно-сірими дверима. Якщо не знати призначення цього крила, можна подумати, що це звичайні кабінети в офісній будівлі. Офіцер завів мене в одну з кімнат і усадив на стілець. Переді мною на усю стіну було величезне дзеркало, за яким, напевно, вже зібрався натовп людей і істот, що бажають подивитися на, на їх думку, викрадача Ліни. Зліва від мене під стелею в кутку красувалася камера, а під нею на стіні висів плазмовий екран. Під ним стояла тумба з устаткуванням для відтворення відео та аудіо. По центру кімнати стояв металевий стіл, приварений до підлоги і ще один стілець. Офіцер, який привів мене сюди, був темним ельфом. І це дуже дивно. Ельфи, а особливо темні - одні з небагатьох істот, які ставлять себе вище за інших. Чистоту крові і статус ельфа можна визначити по його зовнішності. І, судячи з неприродньо довгих і водночас витончених вух, чорного орнаменту на обличчі із золотими прожилками і ідеальної фігури, цей звичайний рядовий офіцер був не просто чистокровним, а ще і вищим ельфом. Цікаво, що мало статися з його життям, раз він опинився тут? Я чекав допиту близько двадцяти хвилин. За весь цей час ельф не вимовив ані слова і, навіть, не поворушився. Він так і стояв біля виходу, доки двері повільно не відчинилися. Тоді офіцер зробив крок убік, пропускаючи слідчого.

- Доброго дня, Максим! - Мейхар сановито увійшов до кімнати і, як в усіх детективних фільмах, недбало шпурнув теку з моїм ім'ям на стіл, а сам всівся на вільний стілець навпроти мене і відкинувся на спинку, схрестивши руки на грудях.

- І чому я не здивований? - сказав я і поклав, закуті в наручники, руки на стіл.

- Наручники можна зняти, - орк звернувся до офіцера і в той же момент я відчув прилив крові до кінчиків пальців.

- Чому я тут? - запитав я, потираючи зап'ястки після того, як туго затягнуті наручники опинились поруч на столі.

- А це ти мені розкажи, - орк підсунув теку до себе і розкрив її. - У справі сказано, що ти напівкровка, але вид невідомий. Чому?

- Тому що мій батько зник, коли я був ще дитиною, і не встиг розповісти мені хто я. Мати теж зберігала мовчання, - розповісти Мейхару зараз хто я - значило підписати собі смертний вирок.

- Гаразд, припустимо так воно і є. Не хвилюйся, у нас є спеціальне устаткування, що дозволяє визначити, хто є хто. Правда, процедура не з приємних, - сказав Мейхар. - Розкажи мені про мету свого візиту у Ворохту.

- Нещодавно в новинах я наштовхнувся на ряд загадкових смертей. Ми з моїм другом проаналізували їх і зрозуміли, що це були не нещасні випадки, а вбивства, здійснені в п'ятницю 13-го. З цим ми пішли до нашого місцевого департаменту, але там нам не повірили. Після чого ми вирішили приїхати сюди, в надії, що тут наші припущення перевірять ще раз і знову відкриють справи. Так і вийшло, - я говорив упевнено, без спинок, адже тут мені нічого приховувати.

- Твій друг, Руслан, де він? - спокійно запитав орк.

- Не знаю.

- Хлопчик, кого ти намагаєшся обдурити? Усі ми прекрасно знаємо, що ви викрали нашого кращого слідчого. Ти попався, а Руслан зараз десь ховає Ліну.

- Що?! Про що ви говорите?! Ми не викрадали Ліну! Ми допомагали їй з переглядом старих справ. І як тільки вона виявилася близькою до розгадки, її викрали. Ви не припускаєте, що це зробив той самий вбивця?

- Правда? А як ти поясниш те, що тебе заарештували сьогодні в її будинку? У нас є дані телефонних дзвінків. Ти розмовляв з нею перед викраденням.

- Так. Ми мали зустрітися. Я хотів їй дещо розповісти. Але коли я прийшов до Ліни, будинок був порожній і через кілька хвилин я опинився в наручниках.

- А може ти повернувся приховати сліди злочину? Цікаво, що ти хотів їй розповісти з самого ранку? - Мейхар методично перегортав мою справу і за весь час жодного разу на мене не подивився.

- Я хотів сказати, що знаю, хто стоїть за усіма вбивствами, - я відкинувся на спинку стільця, а Мейхар завмер, тримаючи двома пальцями чергову сторінку, і дивився на мене з-під лоба пропалюючим поглядом.

- Вийди, - сказав він офіцерові і той зник за мить.

Мейхар повільно підвівся, підійшов до дверей і закрив їх на замок. Потім щось натиснув на панелі у дзеркала, яке з темно-сірого перетворилося на чорне. Судячи з усього, він ізолював кімнату спостереження. А коли орк відключив камеру, я зрозумів, що розмова буде дуже цікавою.

- Тож, коли за нами ніхто не спостерігає, може розповіси мені правду? - Мейхар підійшов до мене і сперся на стіл. - Хто ти?

- У вас все написано в особистій справі.

- Ти мабуть не зрозумів. Яке ти істота?

- Я вже сказав - не знаю.

- Не бреши мені, хлопчик, - Мейхар різко схопив мене за волосся і закинув голову.

- Мені нічого сказати. Хочеш катувати, так давай.

- Не хвилюйся, встигнемо, - орк послабив хватку і повернувся на свій стілець.

- Я можу поставити питання?

- А чому ні? Я тебе слухаю, - Мейхар розслабився і влаштувався зручніше.

- Скажи, ти добре спиш вночі?

- Не зрозумів, - Мейхар підвів брову.

- Тебе уві сні не відвідують істоти, яких ти приніс в жертву?

- І як ти про це дізнався? - в очах орка була тривога, але він усім своїм видом намагався цього не показувати.

- Довга історія.

- Не хвилюйся, я нікуди не поспішаю. Ми про це ще поговоримо.

- Ну так що? Як тобі спиться?

- А знаєш, чудово. Ось тільки що ти робитимеш з цією інформацією? - посміхнувся Мейхар.

- Я збирався розповісти усім, хто справжній вбивця і хто насправді викрав Ліну. Так-так. Я все знаю.

- Хлопчик, тобі ніхто не повірить. Твоє слово проти мого. Єдиний свідок - Ліна, яка скоро нічого не зможе сказати. А ти сядеш за її вбивство.