Розділ 15

Мене привели до напівпідвального приміщення з тьмяним освітленням. Це місце дуже відрізнялося від основних поверхів департаменту. Невеликі вузькі віконця ледве пропускали сонячне світло. Офіцер провів мене повз чергового в самий кінець довгого коридору. Коли переді мною виявилася одна з десятків металевих дверей, я зрозумів, що мені вже не вибратися. Єдина надія на Руслана. Якщо йому вдасться знайти Ліну, тоді мене буде виправдано. Двері відчинилися, я прикрив очі, зробив глибокий подих і переступив поріг.

- Посидь тут трохи. Трохи пізніше ми тобою побалакаємо, - сказав офіцер, зняв з мене наручники і закрив двері.

Потираючи зап'ястки, я оглянув свої "апартаменти". Невелика камера була світлою, я б навіть сказав, затишною, якби не грати на маленькому віконці. Праворуч стояла вузька кушетка з тонким матрацом і чимось, схожим на подушку, ліворуч - унітаз і крихітна раковина. Був би тут ще холодильник, то можна було б жити. Я влаштувався на кушетці, сперся на холодну стіну і почав прокручувати у голові все те, що відбувалося з моменту знайомства з Ліною. Нічого дивного і підозрілого я не згадав, за винятком одного. Я прикрив очі і несподівано провалився в сон.

- Максим, - я почув до болю знайомий голос. Коли розплющив очі, переді мною стояла Ніса.

- Ніса? - здивувався я і кинувся до відьми.

Все було як в тумані. Розмиті контури будинків, дерев, вуличних ліхтарів. І тільки чіткий образ Ніси перед очима.

- Давно не бачились, - сказала відьма і узяла мене за руку.

- Але як? - я стиснув руку Ніси, відчуваючи її тепло, немов вона знову жива.

- Це магія, мій хлопчик, - посміхнулася Ніса. - Пройдемося?

І ми пішли вниз вулицею. Усе довкола поступово набувало чітких обрисів, щойно ми проходили повз. За нашими спинами все знову поглинав туман.

- Ніса, у мене стільки запитань, - я міцніше стиснув її руку.

- Знаю. Тому я тут, - Ніса похлопала свою рукою по моїй.

- Але чому ти не приходила раніше?

- Скажімо так, це одноразова акція. Після смерті у відьми є шанс повернутися, але тільки один раз. Про таке не заведено говорити. Ті, хто повертається приходять лише до однієї людини, а після цього зникають назавжди. І я чекала саме на цей момент.

- Ніса, я знаю, хто викрав книгу, - Ніса подивилася на мене так, ніби вже знає про це.

- Це був твій батько, - спокійно сказала відьма.

Я на мить зупинився. Яскраві будинки і рослини навколо в мить перетворилися на чорно-білі. Я до останнього не хотів у це вірити. Я вважав, що перший сон був просто моєю уявою. Але коли Ніса підтвердила мої здогадки — земля ніби вислизнула з-під ніг.

- Значить... весь цей час ти знала? — я не знав, що відчувати: злість, що вона не розказала все одразу чи полегшення, що нарешті дізнаюсь правду?

- Коли невідомий викрав книгу, я ще не знала, що це твій батько. Я зрозуміла, хто це був, коли зустріла тебе. Розумієш, твій батько - один з наймогутніших чаклунів. Він дуже глибоко загруз в чорній магії і став опанованим ідеєю стати Нефілімом.

- Ким? — я не багато знаю про магічних істот, але таке слово почув вперше.

- Нефілім - істота, що народжується, коли душі всіх магічних створінь стають одним цілим.

- Але він був звичайним археологом, - наполягав я.

- Так. І він шукав підказки і зачіпки, де зберігається книга і як до неї дістатися. Але він не завжди був таким. Твій батько успадкував якості темного і світлого чаклуна. Цей дуже рідкісний дар, який зробив його практично невразливим. Але пітьма виявилася сильнішою. Я не розповідала тобі це тільки тому, що ти теж успадкував ці якості, - сказала Ніса і поклала свою долонь на моє ліве плече, де була та сама родима пляма. Я накрив її руку своєю і здивовано подивився на відьму. - Так, мій хлопчик, саме за цим знаком я дізналася хто ти, і хто твій батько. Нам сюди, - Ніса вказала на вузьку стежину, що веде до парку. - Темрява ще не владна над тобою, оскільки в тобі тече людська кров, яка служить деяким бар'єром. Але щойно ти послабшаєш і піддасися, вибратися назад буде дуже складно. Тому я приховувала від тебе правду і не розкривала твої здібності. Я не хотіла, щоб темрява поглинула тебе, як батька.

- Але ж його ще можна врятувати? — ми йшли стежкою в глиб парку, але я не відчував спокою в такому, начебто затишному місці.

- На жаль, він приречений. Він зможе врятуватися, якщо сам того захоче. Якщо світло переможе темряву. Але, боюся, вже надто пізно.

- Ти знаєш, де він?

- Так. У ту жахливу ніч я наклала на нього прокляття горгулі. І зараз ця статуя знаходиться в маєтку Мейхара.

- Так це він причетний до вбивств?

- Він знаходить жертв для твого батька. Присядемо? - Ніса підійшла до однієї з лавочок. Звідти відкривався прекрасний вид на озеро.

- Якщо я правильно зрозумів, то кожну п'ятницю тринадцятого статуя оживає і забирає душу?

- Все саме так і відбувається. І, я боюся, що нова жертва вже чекає своєї смерті.

- Ліна… - прошепотів я, а Ніса кивнула.

- Максим, у тебе є час врятувати її. Вона буде ціла і неушкоджена до 13 травня. Все, що потрібно зробити - це знищити статую.