Розділ 14

- Моя голова… - застогнала Ліна, потираючи скроні. - Де я? - фея повільно сіла на підлогу і почала оглядатися.

Дівчина знаходилася в якійсь середньовічній тюремній камері. Три цегляні стіни немов здавлювали простір і без того тісного приміщення. Товсті лозини грат вже подекуди покрилися товстим шаром іржі. Ліна обережно підійшла до грат і спробувала розглянути, що знаходиться зовні. Дівчина побачила ще багато таких же камер, а у кінці коридору було тьмяне світло.

- Господи, що це за місце? - прошепотіла фея, як почула чиїсь кроки.

Дівчина швидко повернулася на своє місце, підібгала коліна і чекала. Важкі і човгаючі кроки були все ближче. Ліна втратила мову, коли побачила, хто стоїть перед нею.

- Це ви?!

- Несподівано, правда?

- Але навіщо ви мене викрали?

- Пробач, дівчинко, але ти була в списку.

- У якому сенсі? Містер Мейхар, відпустіть мене, і я обіцяю, що ніхто не дізнається про цей інцидент.

- Якщо я тебе відпущу, то Максим не отримає покарання за викрадення офіцера департаменту.

- Що?! Як ви могли?!

- Мені був потрібен цап-відбувайло. А Максим підійшов ідеально: не місцевий, швидко здобув твоє довір’я, відвідав твій дім та залишив там свої  відбитки. Підставити його було якнайпростіше. Вистачило одного анонімного дзвінка.

- Але заради чого усе це?

- Зараз я розповім тобі все із самого початку, і ти сама все зрозумієш, - Мейхар поставив дерев'яний стілець навпроти грат і сів на нього, поклавши ногу на ногу. - Ти напевно чула про масове вбивство в 1997 році? - Ліна кивнула. - Так от, сталося це 13 червня, коли відьми одного відомого ковена хотіли переховати старовинну магічну книгу. Як ти розумієш, зробити їм це не вдалося. Їх убили, а книгу вкрали.

- Ви хочете сказати, що це справа ваших рук?

- Ні. Це зробив мій господар.

- І що ж він хотів знайти в цій книзі?

- Ти знаєш, що таке старовинна книга магії?

- Так, в ній записані найрідкісніші заклинання відьом.

- Майже. У цій книзі зафіксовані абсолютно усі заклинання, будь-коли створені відьмами.

- І яке ж заклинання знадобилося вашому господарю? І якщо я права, то прочитати таку книгу може тільки відьма. Іншим істотам це не під силу.

- Так, ти маєш рацію. Мій господар могутній чаклун. І в цій книзі є одно дуже рідкісне і небезпечне заклинання "Нефілім", - Ліна здивовано подивилася на орка. - Я зрозумів твій погляд. Зараз поясню.

- Почекайте, згідно історії, нефіліми - це нащадки ангелів і людей.

- Це згідно історії. А згідно з книги магії, нефілім - це надістота. Але щоб стати такою надістотою, треба дорого заплатити.

- Наскільки дорого?

- Треба поглинути душі усіх відомих істот.

- Усіх?

- Бажано. Чим більше душ поглинаєш, тим сильніше стаєш.

- І як це відбувається?

- Дуже просто. Коли жертва робить останній подих, треба вимовити заклинання з книги і її душа перейде до нового господаря.

- Це жахливо!

- До всього звикаєш.

- Зрозуміло. І коли мені чекати своєї смерті? - запитала Ліна.

- 13 травня.

- Так це через чотири місяці! Ви збираєтеся мене тримати тут весь цей час? Краще вбийте зараз! Де там ваш господар?! - закричала Ліна.

- Люба моя, тут все не так просто. Нажаль, з того ковена вижила одна відьма. Вона наклала на мого господаря прокляття і перетворила його на горгулю. І набуває він тілесного вигляду тільки в п'ятницю тринадцятого.

- Так виходить усі ці загадкові смерті – все це зробив він?

- Так. Тому ти ще трохи зможеш насолоджуватися життям.

- Повірити не можу, що ви весь цей час були причетні до цього.

- Помиляєшся. Господар створив мене в 2000 році.

- Створив?

- Я - гомункул. Господар створив мене після вбивства справжнього Мейхара 13 листопада 2000 року. Йому було важко за 24 години знаходити відповідну жертву і вбивати, не викликаючи підозр. Тому, коли господар дізнався хто такий Мейхар, то створив мене. Завдяки роботі в департаменті у мене є достатньо часу, щоб знайти жертву і видати все за нещасний випадок.

- Ну звісно. І все це ви з легкістю розповідаєте, тому що я все одно помру.

- Саме так.

- Я так не думаю! - сказала Ліна і почала створювати вогняну кулю, яка спалахнула і зникла, ледве повністю сформувалася. - Що сталося?

- Це мій подарунок, - орк вказав поглядом на груди феї.

Дівчина поклала руку на грудну клітину і намацала невеликий амулет. Це була її мініатюрна золота копія. Всередині амулета була горобина і конюшина, а задня стінка амулета була із залізними вставками. Фея спробувала його зняти, але нічого не вийшло.

- Навіть не намагайся. Нічого не вийде. Цей амулет повільно висмоктуватиме з тебе спочатку магію, а потім життя. Якщо мої розрахунки вірні, а вони вірні, ти помреш 13 травня після заходу сонця.

- Яка ж ти сволота!

- Шо маємо то маємо, - посміхнувся орк. - Прошу мене пробачити, час їхати допитувати Максима.

- Ні! - Ліна підбігла до грат, а Мейхар повільно попрямував до виходу.