Розділ 13

Я опинився десь у незнайомому лісі. Крони величних ялин тягнулися до зоряного неба. Неподалік стояв маленький будиночок. Я попрямував до нього, як почув якийсь шум у глибині лісу. Пробираючись через густі зарості, я побачив світ від вогнища. За кілька метрів я опинився біля величезної галявини, в центрі якої височів кам'яний обеліск. Навколо нього стояли дівчата, тримаючись за руки і вимовляли якесь заклинання. Я впізнав одну з них. То була Ніса. І тут я зрозумів, що опинився у 1997 році. Саме в того дня, коли загинув цілий ковен відьом. Руки затрусилися, а серце колотило так, ніби це відбійний молоток. Я підбіг до Ніси:

- Ніса! Ніса! Це я, Макс!

Але вона мене не чула. Я спробував доторкнутися до неї, але рука пройшла крізь тіло відьми. Це було моє видіння і мені нічого не залишалося робити, як спостерігати. Відьми вимовляли заклинання таким незвичним, майже співучим голосом, що перехоплювало подих. Це більше нагадувало стародавню пісню, ніж заклинання. Коли вони закінчили, перед Нісою з'явилася яскрава куля світла. З неї повільно випливла та сама старовинна магічна книга. Це і справді була чарівна річ. Під товстою шкіряною палітуркою ховалася не менше тисячі сторінок найрізноманітніших заклинань, будь-коли створених відьмами. Пожовклі сторінки говорили про те, наскільки старовинною є реліквія. Книга повисла в повітрі, поки Ніса створювала ще один портал. Це було дивовижне видовище. Здавалося, вона просто з повітря витягувала тонкі нитки сили, які перепліталися між собою, утворюючи яскраву кулю Як тільки портал був створений, на галявині виникла темна постать. Вона ніби чекала десь неподалік, щоб нанести удар у найвразливіший момент. Я одразу зрозумів, чому вона чекала саме цього моменту. Утримувати два портали водночас потребує величезної сили. І саме в цю мить відьми не можуть бути сконцентровані на чомусь іншому. Тінь ковзала між відьмами чорним туманом настільки швидко і плавно, що я не встигав стежити за її рухами. Вона перетікала від однієї відьми до іншої. Лише чорний шлейф залишався у повітрі. Одна за одною відьми беззвучно падали на землю. І коли тінь наблизилася до Ніси, яка вже корчилася від болю, вона направила на відьму чорний дим. Але магія ковена огорнула Нісу, немов кокон і не дала диму пройти крізь бар'єр. Тінь забрала книгу і за мить до зникнення Ніса вимовила заклинання, яке на долю секунди ослабило тінь, розкриваючи її істинну сутність. Ніса не могла побачити обличчя, оскільки тінь стояла до неї спиною. Але я остовпів, коли побачив, хто ховається під маскою.

Батько…

- Ні! Цього не може бути! - я кинувся вперед, але як тільки Ніса припинила читати заклинання, все закінчилося.

Я прокинувся у холодному поту. Перед очима був батько.

- Ні, це неможливо!

Кілька хвилин я сидів на ліжку, не в змозі зробити навіть вдих. Серце билося так сильно, що аж віддавало у скронях. Коли думки трохи прояснилися, я судомно почав перечитувати щоденники Ніси, але нічого про прокляття, що вона наклала, я не знайшов. Сон остаточно зник. Думки про те, що батько убив цих нещасних відьом і вкрав книгу не виходили з голови. А може це плід моєї уяви? Самостійно я не зможу розплутати цей клубок. Потрібно дочекатися ранку і розповісти все Ліні. Можливо, вона зможе допомогти. Це була найдовша ніч в моєму житті. Рівно в 8:00 я зателефонував феї.

- Алло, - ще сонний голос дав зрозуміти, що я не вчасно.

- Ліна, доброго ранку! Пробач, якщо розбудив, але нам треба поговорити. Терміново. Зараз.

- Добре, приходь до мене, - сказала дівчина і поклала трубку.

Я швидко зібрався і попрямував до Ліни.

Ліна відкрила одне око і подивилася на годинник:

- Вісім ранку. За що? - застогнала вона і неохоче виповзла з теплого ліжка.

Дівчина спустилася на кухню, поставила чайник, щоб зробити каву і доки вода закипала фея вирішила швидко прийняти душ. Не встигла вона увімкнути воду, як пролунав дзвінок у двері.

- Він що телепортувався? - пробурчала Ліна і дістала з кишені халата пульт. Натиснула на кнопку, і вхідні двері відчинились. - Як добре, що я встановила собі систему "Розумний будинок".

Дівчина почула кроки за дверима.

- Спускайся на кухню. Можеш зробити собі каву. Я швидко.

Я був у Ліни уже за п'ятнадцять хвилин після дзвінка. Коли я підходив до будинку, відчув щось недобре. Опинившись на порозі, я побачив, що двері відчинені. Не зволікаючи я швидко зайшов до будинку:

- Ліна! - а у відповідь тиша.

Я побіг на другий поверх, але Ліни ніде не було. Тремтячими руками я дістав телефон.

- Алло, Рус, ти де?

- Макс, ти час бачив? - злісно відповів він.

- Начхати на час! Ліна зникла! - закричав я.

- Що? Як?

- Не знаю. Ми мали зустрітися у неї вдома, але коли я прийшов — двері були відчинені, а у будинку нікого.

- Може вона пішла й забула їх зачинити? - припустив Руслан.

- Не знаю. Не гай часу, швидко дми сюди! - як тільки я закінчив розмову й спустився на перший поверх, почув важкі кроки. Не встиг озирнутися, як з усіх боків на мене накинулися офіцери департаменту.

- Стояти! Руки за голову! - закричав один з них, направляючи на мене пістолет.

Я підкорився і одразу опинився в кайданках.