Розділ 13

Я опинився десь в незнайомому лісі. Крони величних ялин тягнулися до зоряного неба. Неподалік стояв маленький будиночок. Я попрямував до нього, як почув якийсь шум в глибині лісу. Пробираючись через густі зарості, я побачив світ від вогнища. Через декілька метрів я опинився біля величезної галявини, в центрі якої височів кам'яний обеліск. Навколо нього стояли дівчата, тримаючись за руки і вимовляли якесь заклинання. Я впізнав одну з них. То була Ніса. І тут я зрозумів, що опинився в 1997 році. Саме в  тому дні, коли буде знищено цілий ковен відьом. Я підбіг до Ніси:

- Ніса! Ніса! Це я, Макс!

Але вона мене не чула. Я спробував доторкнутися до неї, але рука пройшла крізь тіло відьми. Це було моє видіння і мені нічого не залишалося робити, як спостерігати за тим, що відбувається. Коли відьми закінчили промовляти заклинання, перед Нісою з'явилася яскрава куля світла. З неї повільно випливла та сама старовинна магічна книга. Це і справді була чарівна річ. Під товстою шкіряною палітуркою ховалася не менше тисячі сторінок найрізноманітніших заклинань, будь-коли створених відьмами. Пожовклі сторінки говорили про те, наскільки старовинною є реліквія. Книга повисла в повітрі, поки Ніса створювала ще один портал. Як тільки він був створений, на галявині з'явилася якась тінь. Вона миготіла від відьми до відьми, після чого дівчата падали намертво. І коли тінь наблизилася до Ніси, яка корчиться від болю, вона направила на відьму чорний дим. Але магія ковена огорнула Нісу, немов кокон і не дала диму пройти крізь бар'єр. Тінь забрала книгу і за мить до зникнення Ніса вимовила заклинання, яке на долю секунди ослабило тінь, розкриваючи її істинну суть. Ніса не могла побачити обличчя, оскільки тінь стояла до неї спиною. Але я остовпів, коли побачив, хто ховається під маскою. Батько…

- Ні! Цього не може бути! - я кинувся вперед, але як тільки Ніса припинила читати заклинання, все закінчилося.

Я прокинувся в холодному поту. Перед очима був батько.

- Ні, це неможливо!

Я судомно почав перечитувати щоденники Ніси, але нічого про прокляття, що вона наклала, я не знайшов. Сон пішов. Думки про те, що батько убив цих нещасних відьом і вкрав книгу не виходили з голови. А може це плід моєї уяви? Самостійно я не зможу розплутати цей клубок. Потрібно дочекатися ранку і розповісти все Ліні. Можливо, вона зможе допомогти. Це була найдовша ніч в моєму житті. Рівно в 8:00 я зателефонував феї.

- Алло, - ще сонний голос феї дав зрозуміти, що я не вчасно.

- Ліна, доброго ранку! Пробач, якщо розбудив, але нам треба поговорити. Терміново. Зараз.

- Добре, приходь до мене, - сказала дівчина і поклала трубку.

Я швидко зібрався і попрямував до Ліни.

Ліна відкрила одне око і подивилася на годинник:

- Вісім ранку. За що? - застогнала фея і неохоче виповзла з теплого ліжка.

Дівчина спустилася на кухню, поставила чайник, щоб зробити каву і доки вода закипала фея вирішила швидко прийняти душ. Не встигла вона увімкнути воду, як пролунав дзвінок в двері.

- Він що телепортувався? - пробурчала Ліна і дістала з кишені халата пульт. Натиснула на кнопку, і вхідні двері відчинились. - Як добре, що я встановила собі систему "Розумний будинок".

Дівчина почула кроки за дверима.

- Спускайся на кухню. Можеш зробити собі каву. Я швидко.

Я був у Ліни через п'ятнадцять хвилин після дзвінка. Коли я підходив до будинку, відчув щось недобре. Опинившись на порозі, я побачив, що двері відчинені. Не зволікаючи я швидко зайшов до будинку:

- Ліна! - а у відповідь тиша.

Я побіг на другий поверх, але Ліни ніде не було.

- Алло, Рус, ти де? - я подзвонив Руслану.

- Макс, ти час бачив? - злісно відповів він.

- Начхати на час! Ліна зникла! - закричав я.

- Що? Як?

- Не знаю. Ми мали зустрітися у неї вдома, але коли я прийшов - двері відчинені, а у будинку нікого.

- Може вона пішла і забула їх зачинити? - припустив Руслан.

- Не знаю. Не гай часу, швидко дми сюди! - як тільки я закінчив розмову і спустився на перший поверх, з усіх боків на мене накинулися офіцери департаменту.

- Стояти! Руки за голову! - закричав один з них, направляючи на мене пістолет.

Я підкорявся і одразу опинився в кайданках.

- Офіцер, в чому справа?

- А це ти нам розкажи! Де Ліна?

- Що? Я не знаю. Я прийшов п'ять хвилин тому і тут нікого не було.

- Злочинець завжди повертається на місце злочину, - сказав ще один офіцер і штовхнув мене вперед.

- Поговоримо в департаменті.

Руслан швидко підвівся з ліжка і почав одягатися.

- Ти куди? – Катя виглядала з-під ковдри.

- Піднімайся, йдемо! - сказав Руслан.

- Куди? Ще так рано, - застогнала Катя.

- Ліна зникла, - відповів хлопець.

- Як? - схвилювалась дівчина.

- Макс сказав лише це. Збирайся швидше.

Руслан і Катя були майже біля будинку Ліни, як повз них проїхала службова машина.

- Дідько! Макс! - Руслан побачив Максима на задньому сидінні.

- Його що, заарештували? - запитала Катя.

- Мабуть, так. Йдемо, - сказав Рус, узяв Катю за руку і потягнув до будинку Ліни.