Розділ 3

День тривав як ніколи. Я з нетерпінням чекав на його закінчення. Наразі мої трудові будні проходять в одній відомій IT-компанії. Але працюю я зовсім не програмістом, а звичайним листоношею. Ходжу поверхами з візком і видаю офісному планктону їхню пошту. Людина-невидимка. Навіть без освіти мій рівень знань дозволяв працювати кимось більше, ніж простим листоношею, але не дозволяв закон. Якогось там року, вже й не пам'ятаю в якого, наш уряд став жорстко контролювати всіх роботодавців. Тепер хорошу роботу могли отримати лише ті, хто має диплом про вищу спеціальну освіту. Отже без диплома я можу засунути свої знання у… Ну, ви зрозуміли.

Отже, фінальне коло по поверхах і Добі вільний. Я роздав останні конверти, припаркував візок на першому поверсі біля рецепції та попрямував додому.

- До завтра, Максе, - сказав охоронець, коли я віддавав йому ключі.

- Гарної зміни, Марел, - я потис йому руку і вийшов надвір.

Марел – вампір-напівкровка. Такі істоти дуже цінуються серед служб охорони. Вони мають всі якості вампіра, але при цьому зовсім не бояться денного світла. Марел був першим, з ким я познайомився, коли почав тут працювати. Мені він здався досить приємним.

Сонце вже закотилося за обрій і місто висвітлили мільйони ліхтарів. Я дуже люблю цей час. Після заходу сонця місто починає жити новим життям. Яскравим і мерехтливим, як вітрини дорогих бутіків. Цей район міста дуже відрізняється від того, де живу я. Тут живе, скажімо так, еліта нашого міста: світлі та темні ельфи, первородні вампіри та навіть деякі люди. А всі інші мешкають у свого роду, трущобах. Не в прямому розумінні, звісно, ​​але й до елітного району не дотягують. Ще кілька зупинок я прогулявся, насолоджуючись красою міста, і як раз встиг на останній автобус.

Два клацання замку, неприємний скрип петель і я вдома. Я зняв взуття і засунув його в дальній кут крихітного передпокою, а куртку повісив на єдиний вцілілий гачок. У кімнаті на мене як завжди чекав мій ноутбук. Завдяки йому я ще абияк виживаю в цьому світі. Геймінг приносить мені, хоч і невеликий, але все ж таки стабільний додатковий дохід. Звичайно, я міг би заробляти набагато більше і ні в чому собі не відмовляти, але це привернуло б увагу податкової. Раніше я говорив про закон про вищу освіту. Так ось, без освіти, в моєму випадку будь-якої  комп'ютерної, я не можу навіть працювати на себе. Це все відслідковується і якщо мене помітять, то, у кращому разі, я заплачу немаленький штраф, а в найгіршому – конфіскують усю техніку.

Загалом вечір мав пройти за старою схемою: пара годин у стримі, легка вечеря та фільм перед сном. Принаймні я так планував. Закінчивши черговий стрим, я попрямував на кухню за бутербродами і випадково зачепив комод, що стояв біля дверей. З нецензурною лексикою я вийшов з кімнати, а коли повернувся – нижня скринька була відкрита і це дуже дивно. Ніса закрила його на замок при мені десять років тому і запечатала магією. Погано ритися в чужих речах, але просто так цей ящик відкритися не міг. Значить, Ніса хотіла, щоб я це побачив. Я поставив свою вечерю на стіл і почав вивчати вміст ящика. Серед безлічі щоденників, мішечків із травами та магічних амулетів я знайшов невелике кругле дзеркальце у срібній оправі. На задній стінці було написано заклинання, прочитати яке може лише відьма, що наклала його. Як тільки я витяг з шухляди останній щоденник, вона з гуркотом закрилася і більше відкрити я її не зміг. Відклавши всі знахідки вбік, я вмостився за стіл, щоб повечеряти і подивитися фільм, як знову на очі попалася стаття: «Загублений коник».

13 червня 2014 року біля підніжжя гори Говерла було знайдено тіло єдинорога. За даними департаменту захисту істот, єдинорога привело туди цвітіння рідкісних рослин, які люблять ці копитні. Але через вік єдиноріг не зміг подужати підйом на дві тисячі метрів і впав мертвий. Слідство довело, що це був нещасний випадок.

Автор статті Fancy Condor.

Знову нещасний випадок? Дивно. Хоча, можливо, це простий збіг. Я відкинувся на спинці крісла, ввімкнув фільм і насолоджувався проведенням часу.

Я вже збирався вимикати ноутбук, як почув звук спливаючого повідомлення. Я глянув у нижній правий кут монітора: «Згорів у пориві пристрасті». Цікавість перемогла, і я відкрив статтю.

13 серпня 2010 року у найбільшому гірськолижному курорті Буковель було знайдено обвуглене тіло первородного вампіра. За даними департаменту захисту істот, у вампіра там був свій котедж, в який він приїхав після святкування дня народження друга. Жертва, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, заснула, забувши закрити штори. В результаті на світанку будинок заповнився денним світлом, що і призвело вампіра до смерті.

Автор статті Fancy Condor.

А ось це вже підозріло. Один раз – випадковість, двічі – збіг, а тричі – закономірність. Треба все ж таки зателефонувати цьому автору.

- Привіт Макс! Не чекав від тебе дзвінка так пізно.

- Привіт! Рус, тут така справа: мені на очі трапляється вже третя стаття про загадкові смерті істот.

- Ну?

- Що, ну? Їх пишеш ти.

- А-а-а, то це ще одне моє хобі. Мені подобається збирати інфу про таке незвичайне.

- А ти не помітив зв'язку?

- Ні, а що він є?

- Як мінімум, те, що всі смерті пов'язує тринадцяте число.

- Стривай секунду, я перевіряю ще раз. Дідька лисого! А ти маєш рацію. І як це я не помітив?

- Ти маєш ще такі статті?

- Звичайно.

- Можеш завтра принести мені все, що маєш?

- Так, жодних проблем. Тільки скажи, о котрій годині?

- Я зателефоную, як вийду з роботи.