Розділ 2

У невеликому кабінеті за столом сиділа молода дівчина і вперто вивчала матеріали справи, як її перервав стукіт у двері.

- Увійдіть!

- Доброго дня, Ліно, - до кабінету зайшов великий чоловік середнього віку. На фоні тьмяної сірої орочої шкіри його густа сива шевелюра виглядала білішою за сніг і дуже гарно переливалася в променях сонця, а кілька пасм, що спадали, підкреслювали зморшкуватий лоб. Зацікавлений погляд орка впав на папку із документами, які вивчала дівчина. - Чим це ти займаєшся?

- Здрастуйте, містер Мейхар. Та ось вирішила повторно вивчити стару справу, поки видалася вільна хвилинка.

- Про гнома і золото?

- Так.

- Так там все і так зрозуміло: бідолаха не впорався з багажем. Зупинка серця. Нещасний випадок. Справа закрита. Навіщо витрачати на це час?

- Але я все ж таки перевірю ще раз, - наполягала дівчина.

- Ну добре. Тільки щоб твоя душа була спокійна, – сказав чоловік. -  Всього найкращого.

- Містер Мейхар, то що ви хотіли? - Дівчина встала з-за столу і орк ніби скам'янів.

Ліна стояла біля столу в невимушеній позі. Її струнку фігуру підкреслювало чорне офісне плаття з вирізом на спині, щоб не здавлювати тендітні напівпрозорі крильця шаром тканини. Руді локони густою копицею спадали з плечей. Широко відкриті смарагдові очі пильно дивилися на нього в очікуванні відповіді. І вся ця краса була доповнена ластовинням і курносим носиком. Дивовижно.

- Містер Мейхар, що з вами? - Ліна підійшла трохи ближче.

- Все в порядку. Трохи замислився, - орк злегка потрусив головою. - Я просто заходив дізнатися, як у тебе справи?

- Все добре. Дякую за турботу, – дівчина поклала руку на плече Мейхару.

- Ну, якщо все добре, я тоді піду. Не буду тебе відволікати.

Орк пішов, а Ліна почала знову перечитувати матеріали справи.

- Щось тут не сходиться. З одного боку, за даними експертизи, гном був цілком здоровим, і ніщо не вказувало на раптову зупинку серця. Але з іншого боку – немає жодних доказів, які б вказували на вбивство. Так справа не піде, - Ліна встала і попрямувала до сховища доказів.

Орк сидів у своєму кабінеті і млосним поглядом вивчав його інтер'єр. Стандартний офісний набір: стіл, кілька стільців, пара стелажів з документами та великий сталевий сейф. Нічого зайвого. Вже кілька років Мейхар хотів зробити ремонт, але все ніяк руки не доходили. То часу немає, то настрою. І ось він, занурений у свої думки, почув у коридорі стукіт до болю знайомих каблучків. Цю ходу він не сплутає ні з чиєю іншою. То була Ліна. Мейхар трохи відкрив двері і побачив, що дівчина пішла у бік сховища доказів. "Яка настирлива фея" - подумав орк і повернувся на своє місце.

- Катю, дай, будь ласка, всі докази у справі №134680.

- Ліно, як я рада тебе бачити, - за великим броньованим склом сиділа мініатюрна блондинка у білому лабораторному халаті. – Зараз. Дай мені кілька хвилин.

- Добре, не поспішай, - сказала фея, а Катя посміхнулася і побігла до сховища.

З Ліною вона познайомилася два роки тому, коли проходила практику для написання дипломної роботи. А після вдалого захисту їй запропонували вакансію лаборанта, і дівчина з радістю погодилася. Катя виявилася дуже розумною і здібною дівчиною, чим заслужила швидке підвищення до старшого лаборанта і знайшла найкращу подругу. Ця дівчина дуже швидко зламала стереотип, що усі блондинки дурні. Вона часто говорила: «Блондинка – це колір волосся, а стан душі».

- Так, тут начебто все. Докази у справі №134680.

- Спасибі, люба, - Ліна розписалася в журналі про отримання доказів.

- Ех, Ліно, яка ж ти гарна, - Катя уперлася ліктями об стіл і поклала голову на долоні, із захопленням розглядаючи фею.

- Годі тобі! Перестань! - Ліна трохи зніяковіла.

- Ні, я серйозно. Я теж хотіла би бути феєю. Та що там феєю, хоч кимось.

- Що ти таке кажеш?

- Ліно, людиною бути нудно. Ні тобі здібностей, ні довгого життя. Ось скільки тобі років?

- Вісімдесят три.

- Ооось. А виглядаєш максимум на двадцять п'ять. А ось мені двадцять два, а виглядаю на двадцять сім. Відчуваєш різницю? Коротше, забий. То був крик душі. Думки вголос. Називай як хочеш, - дівчина посміхнулася і сіла за стіл.

- Не засмучуйся ти так. Просто кожному своє, - Ліна підморгнула подрузі і пішла назад до кабінету, прихопивши велику коробку з доказами.

- То що тут у нас? – фея акуратно діставала з коробки пакет за пакетом та розкладала на столі. - Зразки ґрунту, аналізи крові, потожирових та відбитки пальців. Фотографії з місця злочину. А де ж звіт щодо експертизи золота? Дивно він був тут минулого разу. - Ліна вирішила повернутися до сховища. Можливо, Катя забула про папку зі звітами.

Наближаючись до сховища, фея почула знайомий голос.

- Катю, мені потрібні всі звіти у справі №134680.

- Містер Мейхар, всі матеріали у справі забрала Ліна хвилин п'ятнадцять тому.

- Ти впевнена, що всі? Перевір, будь ласка, - наполягав орк.

- Ви були праві. Про кілька звітів я забула, - сказала Катя і передала орку невелику стопку документів.

- Спасибі, - сказав Мейхар, розписався в журналі і вже збирався йти, як Катя його зупинила.

- Не зрозумію, звідки такий ажіотаж довкола старої справи?

- Мабуть, тут не все так просто, Катю, - сказав орк і попрямував до виходу, де зіткнувся з Ліною.

- Ой вибачте. Я вас не помітила, - Ліна вдала, що щойно спустилася в сховище.

- Нічого страшного. Ти чимось стривожена? - Запитав орк.

- У коробці з доказами бракує кілька звітів… - дівчина не встигла договорити.

- Ти про ці? - Орк показав феї документи, які щойно забрав.

- Так! Як ви дізналися, що вони мені потрібні?

- Можеш вважати, що мені підказала інтуїція, – сказав Мейхар і віддав документи феї.

- Спасибі, - фея посміхнулася і побігла назад до кабінету.