25.2

– Щось трапилося? – Айріс нагадала собі, що з погляду підлітка вона – доросла, відносно важлива персона, і начепила на обличчя серйозний вираз. – Все гаразд?

Ні, все було зовсім не гаразд! Настільки не гаразд, що Ліка і Ло Ла божеволіли від поганого передчуття. Але Ло Лі простіше – вона гарна, і якщо що, будь-якої миті може вискочити заміж, треба лише підібрати нормального нареченого: симпатичного, молодого, слухняного, без родичів-нахаб. А Ліка розгублена. Їй сподіватися нема на що, і прискорений курс флірту від подруги ситуацію не покращив. Підморгувати важко, від цього голова паморочиться. З поцілунками справа наче простіша, але Оліс-зв’язківець, єдиний підхожий піддослідний, тренування явно не оцінив.

– Що ж сталося? – Айріс втрачала терпіння.

«Сталася» тітонька Руденс. Вчора вона повернулася в замок із розбитим серцем і наткнулася на Ліку і Ло Лу, що прикрасили кімнату князя за вищим розрядом, схваленим журналом «Світське життя Валесії», і взяли в облогу зв’язківця, вимагаючи найсвіжіші новини про Джи Лін Рі, шесс і короля. Відбувалося це пізно, і тітонька як здуріла. Вона дуже грубо відгукнулася про керівництво притулку, про сучасне виховання, про підлих чоловіків… І заявила, що врятує хоча б дві безневинні душі.

Пам’ятаючи популярний фільм про стареньку з сокирою, дівчатка приготувалися до втечі, але пані Руденс мала на увазі не радикальні методи вирішення проблем, а старе добре опікунство. Сяючи злегка божевільною усмішкою, вона пообіцяла відвезти Ліку та Ло Лу у справжнє місто й особисто зайнятися їхнім вихованням.

Згоди дівчат ніхто не питав, їхні палкі заперечення тітонька вислуховувати не збиралася, бо знала сама, як їм буде краще. Пагорби – суще болото, гніздо розпусти, заповідник пороків… Пристойна дівчина повинна ноги цілувати за можливість вибратися звідси, здобути гарну освіту, стати корисним членом суспільства на кшталт вчительки або хоча б медсестри та знайти гідного чоловіка.

У фарбах розписана перспектива подружок не втішила. Вони мали інші плани.

Ло Ла мріяла стати модельєркою, закінчувала курси крою та шиття і вже домовилася з паном Піксом, наймоднішим кравцем князівства, про практику в його агентстві. Пані Майва не заперечувала – навпаки, вона заохочувала вихованок шукати свій шлях та цінувала активність. Але відмовити комусь на кшталт пані Руденс пані Майва не посміє. Вона кудись зникла, а коли повернеться, неодмінно почне вислужуватись і не порушить правила.

Ло Лі залишалося три роки до повноліття. Вона збиралася витратити їх із практичною користю для майбутнього, але поки що її долею керували інші. Дівчина не хотіла, щоб серед них опинилася пані Руденс, так само як і не хотіла позбавлятися опікунства шляхом заміжжя. По-перше, у шістнадцять років дозвіл на нього отримати непросто; по-друге, чоловік – це надовго (як мінімум до повноліття), і не факт, що трапиться нормальний. Багато хлопців на словах сучасні та прогресивні, а як доходить до стосунків, одразу змінюють погляди. Але все ж Ло Ла приглянула кілька кандидатур.

З Лікою все було складніше. Вона любила малювати карикатури, вирощувати квіти, спостерігати за крячами та пекти булочки. Конкретних планів дівчина не будувала, але збиралася до Лісового училища і це не обговорювалось. У притулку вона жила разом із двома молодшими кузинами і вважала своїм обов’язком піклуватися про них як зараз, так і після досягнення дев’ятнадцятиріччя. Ні пані Руденс, ні Валесію майбутнє Ліки не передбачало.

– Легко їй казати… Вона нічого про нас не знає! – обурювалася дівчинка. – Ми ж не кошенята в коробці на базарі, підходь і бери з доплатою! В нас це… Історія є! Ми не просто так у світі бовтаємось! Мало їй малих? Вони всі про мамцю мріють, вибирай будь-кого й опікуйся скільки влізе!

Айріс пообіцяла розібратися. А що їй лишалось? У тітоньки горе, під його впливом вона може наробити всякого… Або виплачеться і забуде про все.

Після тріскотіння Ліки тиша в саду стала особливо помітною і трохи гнітючою. Вітер майже не відчувався, але ледве чутний шелест листя заважав просто заплющити очі і вдихати наповнене свіжістю повітря. Шурхіт, шерех, легке дихання… Айріс виявила, що забрела надто далеко і прислухається до власних вдихів та видихів. Це нервувало. Сад, зовсім нодавно такий мирний і привітний, раптом змінився, поринув у пітьму… Точно! Ліхтарі залишилися далеко позаду, а тут, під покровом старих дерев, панували тіні та павуки.

– Гей, наречена!

Айріс підскочила. Вона не помітила наближення А Лі, хоча була на нервах і пильно стежила за навколишнім світом.

– Наречена… – Він ішов повільно, наче боячись налякати. – Чому ти одна? Нічому тебе життя не вчить.

– А Лі Шине…

– Я звільню тебе, наречена. Пам’ятаєш, я обіцяв? Я зроблю це.

– Як? – прошепотіла Айріс і підбігла до нього, притулилася до його грудей, вчепилася неслухняними пальцями за плечі, намагаючись не відпустити, залишити поруч із собою назавжди. – Як, А Лі Шине? Пропонуєш тікати?

– Ні, не тікати. – А Лі знову пах полуницею та малиною. І де він їх знаходить? Садові вже перезріли й опали. – Хіба це вихід? Ти не створена для поневірянь, Айріс. Ти надто тендітна і ніжна… – Його руки були теплими, дбайливими, міцними. – Тобі не можна тинятися світом, тому я розкрив змову проти короля. Справжню змову, уявляєш? Проведи мене до Фабіана, і наше життя зміниться. Вір мені, наречена. Моя наречена… Віриш?