Розділ 23.1. П’ять хвилин слави

А Лі знав, що винний. Дуже винний. Він провинився надзвичайно! Так, як, мабуть, ніхто в цьому світі. Книжковий досвід підказував: після такого треба йти в пустельники або просити політичний притулок; реальний – як завжди, без бабці не обійдеться. Вона дізнається. І яким дивом їй завжди вдається бути в курсі подій?

Незабаром відьма Шесса з’явиться на горизонті і зганьбить онука за всіма правилами родинного сорому. Щоб цього не трапилося, треба не підтискати хвіст, а терміново брати ситуацію в свої руки, чим А Лі й зайнявся, не відходячи від каси, тобто від королівської резиденції.

Реальність мала обнадійливий вигляд. Фабіан не розлютився і не відправив війська на пошуки злочинця по гарячих слідах. Навпаки, король напевно вважав ту пригоду не вартою уваги, оскільки відразу ж послав за випивкою та дівчатами. Тобто це Лі думав, що потрібні саме дівчата. Їх у палаці хоч греблю гати, одна гарніша за іншу! Походжають перед вікнами третього поверху, з балконів звисають… Ну просто квітник якийсь, вибирай яка приглянеться!

Але чоловік у формі (одноліток, між іншим) наполягав на жабах. Хоч ти розірвись, а подавай красульок. Мабуть, добре Фабіану тієї хмільної ночі міфи в голову вдарили. Невже й справді король повірив, що поцілуєш таку малечу, а вона шеською магією на красуню перетвориться?

Хай там що, та А Лі побачив непогану можливість вислужитися і до світанку бігав парком, вишукуючи здобич. Даремно старався. Краще б до боліт метнувся, там красульки на кожному кроці вистрибують з-під ніг, а біля резиденції сухо, ще й людей багацько… Тільки час згаяв.

Коли даху палацу торкнулися перші сонячні промені, з вікна другого поверху вилетіло порожнє відро, а з бокових дверей – засмучений стражник. А Лі зробив висновок, що король не в гуморі, і боротися за свої права різко розхотілося.

Якщо подумати, бабця вчора стомилася, поки женила Спритника, навчала розуму його доньок і позбавлялася іншої претендентки на роль невістки. Дядько в неї зараз у пріоритеті, тож раптом пронесе? А там, гляди, у Фабіана дурість трохи вивітриться і він стане добрішим. Погоду гарну показує, а під сонцем на душі теплішає.

– Ти що тут винюхуєш, неробо?! – Парк об’їжджала кінна поліція, і самотня постать у світанковому тумані привернула їхню увагу. – А, онучок відьмин… Причепурився як на свято. Добре Спритника обкрутили, га? Чутка йде, за нього баби зчепилися?

– Було діло… – Сенс приховувати, все Пригір’я вже язиками меле. Дядько герой, багатьом запав у серце. – Ще два хлопчики знайшлися, а його чи ні – хто знає? Не вірити ж кожній матері на слово?

– Ну, орел! – Поліцейські переглянулися, на їхні світло-сині мундири впала роса з високої акації. – Таким же будеш, хе-хе? Одна кров!

«Дітей наробити багато розуму не треба, а прогодувати їх як?» – ледь не огризнувся А Лі, але сьогоднішній день мав пройти зразково.

– Нікого підозрілого не бачив? – Коні тупцювали на місці, хльостали хвостами по гілках і розкидали навколо росу. – Незнайомців? Може, лінг? А пані Аноза не з’являлася?

– Майва Аноза? Мене хтось уже питав… Старий Сем, здається. Ні, не бачив. Що з нею?

Найімовірніше, Майва мирно спала, але не вдома. Вчора надвечір вона працювала в притулку, потім кудись пішла і не з’явилася, навіть коли прибули шесс, князь та напівкровка Стау. Дев’яносто дев’ять зі ста, що Майва проспала цю знаменну подію і долучиться до оновленої реальності трохи пізніше, проте вчора Джі Лін Рі запитував про неї і патрульні вважали своїм обов’язком заглянути до пані Анози додому. Їх зустріли замкнені зовні двері. Зважаючи на останні події, в поліції вирішили проявити ініціативу і не махнути на це рукою.

– До речі, хлопче, тебе бабця шукає. У розпліднику. Зла. Де наколобродив?

– Та скрізь. – А Лі озирнувся на резиденцію. – Порятунку від мене немає…

Патрульні відповіли реготом і зникли за густою пеленою туману.

Отже, бабуся вже активна… Відплата неминуча! Щоби послабити удар, треба готувати контратаку.

Розкрити змову? По-перше, якщо про неї і так кожен собака знає, то яке це викриття? По-друге, у змовників жалоба – начальник поліції не пережив удару. Як людина він, звичайно, був лайном, але варто виявити повагу.

Залишається одне – розібратися з браконьєрами. Вони ж зовсім знахабніли! Тягнуть шеську каламуть у місто і не думають про наслідки. І що з того, що та мала мовчазна чаклунка, чиє ім’я вилетіло з голови, ділить магію на чисту та природну? Мовляв, шеський матеріал – просто матеріал доти, доки шесс не перероблять магію в доступну для звичайної людини форму і не створять амулет.

Звучить це все чудово, але малявка та й інше говорила: чаклуни не вимерли і не асимілювалися, просто без магії шесс – не шесс. Дай такому «не шесс» шматок деревини з боліт, і почнуться проблеми. Або незграба покалічить природною магією себе чи оточуючих, або усвідомлено чи ні почне її змінювати, приваблюючи чаклунську живність. Воно Пагорбам треба?

«Браконьєри – це важливо», – спробував переконати себе А Лі.

І зачіпки є – той олівець, через який король ледь не втратив очі, а рід Шин – родовий шолом.

Тобто ні… Крячі ж летять на чисту магію. Йшлося не про шеський матеріал.

Як же все складно! А Лі відчував: мозок ось-ось закипить.