21.4

– А Лі Шине! – Не мало сенсу сумніватися в особистості цієї заповзятливої ​​людини. – Негайно припини!

– Тихіше, наречена. Тсс… Із розплідника втекло багато кряч, тобі треба поберегтися.

– Від кряч? – пирхнула з темряви шесс номер один. – Ну й тупеньке прийшло… Крячі від чистої магії дуріють, а до необробленої їм байдуже. Айріс же не амулет із собою тягає, до неї шматок шеської сили приліплено. У кряч самих такий є, причому вони можуть ним користуватися. Та половині світу дісталося щось схоже від предків-шесс… І що, вони всі ходять із відрами на голові?

А Лі скрипнув зубами і підтягнув рукав, демонструючи худорляве передпліччя і масивний браслет із потовщеною середньою частиною, в глибині якої розмірено блимав червоний вогник.

– Подивимося. Тут, – відьмин онук кивнув на Айріс, – у нас лише крапка з інтервалом у пів секунди. Тут, – підійшов до Соні, – те саме. – Тут, – спіткнувся біля ліжок у кутку, – схожа картина. У кряч і гризнів – тире, у амулетів – крапка-тире… Наречена, ти – шесс?!

– Дур-рень, – винесла вердикт дівчинка з акцентом. – Нічому життя не вчить. І глухий на додачу. Соня ж усе пояснила! Покажи, що там у тебе.

– Спи, мала.

– Та я тебе у вузол зав’яжу, женишок! – Із темряви як дика кішка вискочила худорлява шесс і вчепилася А Лі в руку. – Індикатор лінг… У шефа такий самий був. Він ним амулети перевіряв, щоби точно працювали. Слабка штука. Якщо магії мало, то не побачить взагалі. Через це багатьом діставалося… Особливо Ренсу. У нього майже все витікало назад у природу. Ти! Як там Ренс?!

Цього А Лі не знав. Чув лише слова лікаря: «Досі чомусь живе, може й надалі житиме».

– Мабуть, це від правильного харчування, – глибокодумно промовила Соня. – Тільки натуральні продукти, жодної хімії та шкідливих вуглеводів. Кажуть, у вас кряч, хе-хе, розводять? А яйця крячині продаються? Напевно, ні. Вважається, для людей вони – отрута, але тато, коли в дитинстві жив у Пагорбах, їх їв, і нічого. Він не шесс, якщо комусь цікаво. Дар я по маминій лінії успадкувала.

– І я на крячах виріс, – зізнався А Лі. – Наречена, краще б ти одягла шолом… Крячі – це крячі.

– Сам ти кряча! – Айріс не могла перебувати поряд із ним. – Забирайся! – Дурне серце не розуміло, що йому треба тремтіти біля зовсім іншого чоловіка. – Йди до своїх кряч і дбай про них!

– Я вже подбав. Мій робочий день закінчено.

Невинне зауваження остаточно вивело її з рівноваги. Вона жбурнула в А Лі подушку і накрилася тонкою ковдрою з головою. Сльози душили, безпричинний гнів заважав дихати, від усвідомлення того, що життя Айріс Міллс і дорогих їй людей – просто розмінна монета, і нічого не змінять ні документи, ні повноліття, ні прохання, ні вмовляння, накочувала гіркота.

– Йди, А Лі Шине! Тут тобі не місце! Чому ти за мною ходиш? Знайди собі іншу компанію!

– Я не залишу тебе, наречена, що б ти не казала.

– Я вб’ю тебе, якщо скажеш це ще хоч раз!

– Чому я не можу назвати нареченою власну наречену?

Айріс забула, що ледве переставляє ноги, і погналася за А Лі як жваве дівчисько. Він зареготав, вискочив із кімнати, трохи потупцював у темному коридорі і, пританцьовуючи, попрямував до сходів.

– Ти така смішна, наречена. Ой! – Попереду, на верхніх сходах, майнула якась тінь. – Гей, ти, чуєш? – адресувалося вже не Айріс. – Дивися, куди преш! Не бачиш, лампочка перегоріла? А якби дитину притоптав? Поприїжджали! Тобто… Стривай-но! Це ж закритий поверх. – А Лі схопив когось мовчазного і притис до стіни. – Куди намилився? Тут тобі робити нема чого! П’яний? – Він стиснув комір невідомого, аж підняв того типа над сходинкою. – Чи око на кого поклав, га?! – Спійманий чоловік безпомічно задриґав ногами в повітрі, шкребучи підлогу носками черевиків. – То ми це швидко виправимо. Залишишся і без очей, і без…

– Люблю тебе, А Лі Шине, – почула Айріс здавлений голос Фабіана. – Ось як побачив, одразу зрозумів: ти будеш моїм.

Наступної миті А Лі впустив короля, і той загуркотів униз сходами, перераховуючи сходинки ребрами, кінцівками та головою.

Цілу секунду панувало мовчання. Потім Айріс отямилась, заштовхала остовпілого А Лі назад у кімнату шесс і відчинила вікно.

– Зникни! Тікай на край світу і не висовуйся! Ти розумієш, що наробив?

– Краще б не розумів, наречена…

– Швидко лізь туди!

– Другий поверх! Я розіб’юся! Що це?!

Соня з хихиканням винесла його у двір, навіть за огорожу закинула.

– Тут магії кіт наплакав, – поскаржилася з гримасою, – я мало що можу і почуваюся майже нормальною. А він справді через тебе вже разок бив короля чи це просто базікають?

Айріс зачинила вікно, відчутно стукнулася чолом у віконну раму.

– Тепер я точно знаю, він навіть кращий, ніж Лисиця, – солов’єм заливався внизу Фабіан, і крізь нещільно прикриті двері кожне його слово чулося пречудово. – Де цей лікар? Здається, я його вже не дочекаюся…

Соня зачинила двері, не вилазячи з-під ковдри.

– Хочу спати, – заявила безапеляційно. – Добраніч.