19.2

– Він за нею сохне, а вона горда! – заголосила мала. – Букет взяла, і ні дякую, ні пішов геть! Він місця собі не знаходить, а вона сидить як зачарована принцеса в замку і не ворушиться! Ми листа їй написали. Зажадали, щоб вона визначилась і не морочила йому голову. А вона знаєш що?!

«Він – це дядько Спритник, а вона?..» – не міг зрозуміти А Лі.

– Що?.. – повторив за дівчинкою.

– Вона сама приперлася! До нас! Сказала, нам треба познайомитися ближче! Не їм, а нам із нею, уявляєш? Вона що, за нас заміж зібралася? Ми, між іншим, і без них проживемо! У Саті документи є, вона легко опіку може зробити, он як!

– До вас приходила…

– Кобила ця випещена. З порога заявила, що татко поганий, обікрав її без совісті.

А Лі повільно вдихнув і видихнув, намагаючись розподілити ролі. «Випещена» – це точно не про ту молодицю, яку бабуся зібралася сватати. А якщо так… Невже пані Ереса Руденс спіймалась на солодкі промови Спритника? Ну і ну!

– А він?

Мірта з несамовитим чавканням проковтнула останню цукерку і облизала обгортку.

– Що він? Виляти почав. Про печатку якусь молов, змовників приплів… А вона… Павичиха! Заплакала як корова перед бійнею. Сказала, що татко її серце викрав. Ти колись чув таке, А Лі? Нормальні люди так не розмовляють.

– До чого тут змовники?!

– Мені твоя бабка потрібна! – Ласощі закінчилися, і в дівчинки не залишилося причин для балаканини. – У нас там таке закрутилось! Без неї ніяк.

– Там бабця. – А Лі знову вказав на дорогу. – Мене чекає біля воріт розплідника. Сватати когось збирається.

– Ти чому одразу не сказав?!

Мірта вискочила за поріг, відчинила хвіртку ногою і помчала вперед, плутаючись у довгих полах святкової сукні і чіпляючись сандалями за кожен камінь.

Переодягнутися швидко А Лі не зумів: і кілька «красульок» вимагали уваги, і гризня крутилась як ненормальна, погрожуючи ось-ось зробити дірку в годівниці. Дрібниці нагромаджувались, і незабаром стало ясно: бабуся обов’язково розгнівається.

Щоб згладити її невдоволення, А Лі причепурився за всіма неписаними правилами чоловічого товариства. Сліди нічної гулянки з обличчя нікуди не ділися, але в поєднанні зі строгим охайним одягом, чистим взуттям, причесаним волоссям і запахом парфумів мали не настільки зухвалий вигляд. Тобто, звичайно, правильне визначення – жалюгідний, але А Лі вважав за краще подумки величати себе гулякою, а не невдахою, який уперше в житті відчув похмілля.

Останній погляд у дзеркало – і він вирішив, що бабця не знайде, до чого причепитися.

У двері несміливо постукали.

«Тільки не це… Прислала когось. Тепер до вечора гризтиме за неквапливість!» – А Лі був на кухні й одразу ж поспішив до виходу.

Спіткнувся, зачепив стіл… «Відьминська» кришталева кулю, яку доставили ​​з Валесії минулої зими і яка поки не окупилася, хитнулась і покотилася до краю.

– Ах ти ж зараза!.. – Впіймати її вдалося в останню мить. – Тобі ще крутитись і крутитись, поки відслужиш своє!

– О боги… – пролунало за вікном. – І справді чаклун…

Голос незнайомий. Жіночий, високий, знервований. Зіткнутися з його володаркою не хотілося. Не зараз. Не в цей божевільний день.

Зовнішні двері відчинилися, протяг підняв фіранки в кухні, брязнуло скло у віконній рамі.

А Лі квапливо вискочив у сіни, стер з лиця невдоволення.

– Вибачте, але…

– Допоможіть мені! – Худорлява дівчина в сукні, які зазвичай красуються на обкладинках модних журналів, не дозволила вимовити жодного слова. – Бачу, ви вже все побачили… – Вона підійшла впритул і торкнулася кінчиками пальців «чарівної кулі», яку А Лі досі стискав у руках. – Так, я – як зараза, і моя доля – крутитися, поки вистачить сил. Витягніть мене з цього зачарованого кола!

– Вам відьма Шесса потрібна.

– Що мені робити? – Незнайомка взагалі не слухала. – Що ви там… емм… зрите? – Вона висмикнула кулю і тицьнула її А Лі під ніс. – Прокляття?!

«Подряпини і штамп виробника», – напрошувалася відповідь, проте дівчина навряд чи очікувала правду.

– Бачу, що вам треба справжня відьма. Шесса. Бабця. І бачу, що до завтра вона зайнята. До побачення.

– Я більше довіряю думці чоловіків, – оголосила невідома, впевнено відтісняючи А Лі на кухню. – Вони компетентніші та чесніші.

«Бабуся за таке в очі плюнула б», – та в якийсь момент у поперек уперся стіл, і відступати стало нікуди.

– Ви з першого погляду справляєте гарне враження, – заявила незнайомка. – Від вас віє професіоналізмом та відповідальністю. – Вона віддала кулю і витягла з непримітної кишеньки невеликий гаманець із золотими ґудзиками. – Ну що? – На підлогу спланувала візитівка. – Як зняти прокляття?

А Лі зупинився. Поруч були гроші, і, зважаючи на все, ці гроші могли змінити власника без особливих зусиль.

– У вас непросте життя, пані Ліст.