17.2

– Ем Мі…

– Так, пані?

– У Майви багато грошей?

– Не сказала б. – Покоївка неохоче змінила тему. – З чоловіком вони жили небагато. Тепер пані Аноза, звичайно, заробляє пристойно, та тільки витрачає ще більше. А взагалі, залежить від того, що вважати за багато. Порівняно зі мною вона у розкоші купається. На її місці я не ходила б у непевні місця в дорогому одязі, ще й із прикрасами.

– А вона ходить?

Так, Майва відвідувала різні райони і спілкувалася з представниками всіх прошарків суспільства. Робота у неї така – сприяти соціальній адаптації асоціальних елементів.

Отже, і кошти, і можливості для замовлення злочину Майва мала. Залишалося зрозуміти, чи вона на таке здатна. Айріс знала її недостатньо добре, щоб робити поспішні висновки, але інших кандидатур у замовники вбивства не бачила.

– Ем Мі!

– Тихіше! – Покоївка витягла шию в напрямку дверей, ніби це допомогло б краще розібрати гомін у коридорі. – Там ведуть когось… Не чую… О! Це Шонник! Ніхто так не пихкає, як він, хіба що стара Мойва з Курячого ринку, у якої сина крячі минулого літа роздерли. І куди його?.. Ох… До короля! Що ви робите, пані наречена?!

Айріс взулась і з тяжким зітханням переступила поріг. Все тіло боліло, потривожене плече горіло вогнем, але округла постать секретаря ось-ось могла зникнути в кінці коридору, і не мало сенсу витрачати час на стогін.

– Ви куди? – злякалась Ем Мі. – Куди?..

– Теж до короля.

– Але… – Покоївка явно не очікувала такого нахабства. – Він вас не кликав!

«У своє життя я Фабіана теж не запрошувала», – Айріс виявила, що з кожним кроком рухатися все легше, і перевела подих.

Від хвилювання кров вирувала, проганяючи біль. Це створювало оманливу ілюзію того, що все під контролем, і заважало мислити раціонально.

– Пані наречена! – Ем Мі зупинилася біля порога. – Пані!

– Я тільки подивитися, – буркнула собі під ніс Айріс і опустила очі.

Чомусь здавалося, що напускна скромність справить враження на охорону і завадить їм викинути знахабнілу відвідувачку за поріг.

Крок, другий… Під ногами змінювався асиметричний візерунок килима, у вухах стукало серце…

– Пані! – зробила останню спробу покоївка. – Мене туди не пускають!

Гладенькі світло-зелені стіни, погано замасковані дроти якихось комунікацій, безликі двері… Двоє плечистих парубків у червоних мундирах, жінка з поставою королеви і мітелкою для пилу…

Айріс ще більше похнюпилась і завернула за ріг, у своїй уяві відчуваючи, як на руках замикаються наручники.

Її лоб зустрівся з чиїмось носом, пролунав хрускіт, крик болю і майже відразу ж тверде:

– Ні!

У полі зору були фіолетова сорочка, гостре підборіддя і рука з хустинкою, що затискала розбитий ніс. Збоку виднілися червоні мундири і впущена мітелка.

– Ти у своєму репертуарі, Ірисо, – прогугнявив голос, у якому проскакували знайомі нотки. – Ну йди, як прийшла.

– Куди?..

– А мені звідки знати? – прозвучало роздратовано. – Я тобі не нянька.

– Що?! – Айріс обурено підняла голову і зустрілася поглядом із Фабіаном. – О, Великий!

– Ось тільки молитися на мене не треба, – скривився він і прибрав хустинку від носа.

– Що з вами?

Король мав жахливий вигляд. Зазвичай тонке привабливе обличчя опухло, вкрилося нерівним висипом. Під очима висіли мішки, губи ледве ворушилися, на щоках виднілися неглибокі подряпини. На лобі красувався синець, по шиї ніби пройшлася зграя диких кішок. Доповнювала картину щетина, що аж ніяк не приховувала помітних синців на підборідді.

– Це грим, – пробурчав Фабіан. – Збираюся позувати для плаката про шкоду пияцтва, кропиви та весіль.

– Кропиви? Це ж лікарська рослина!

– Але не тоді, коли падаєш у неї мордою. А проти весіль заперечень немає? То чого тобі, Ірисо? Якщо ти не помітила, сьогодні гарячий день.

Перш ніж Айріс встигла відповісти хоч що-небудь, король втратив до неї інтерес і повернувся до людини в мундирі княжого полку, що поспішала із глибини будівлі.

– Є новини? – спитав уривчасто.

Новини були.

По-перше, пожежа за Крячиними болотами зачепила торфовища і загрожувала поширитися на лісові села – якісь Гаті. Щоб її зупинити, місцевих пожежних команд не вистачить, тож міська рада з ініціативи Кан Ді Міна збирає добровольців.

По-друге, єгері повідомляють, що пожежа почалася з мисливського будиночка. Поруч із ним виявлено обгорілий труп. Судячи з деяких речей, що збереглися, це тіло Рогача Текса – персони досить відомої, частого клієнта тутешньої в’язниці.

По-третє, на дорозі знайшли коня, у сідельних сумках якого були предмети, куплені на день раніше Мелісою Стау.

І, по-четверте, Шонник розколовся. Якщо вірити його зізнанню, у лісі зникла не лише Лисиця, а й Джі Лін Рі.