Розділ 17.1. Королівські забави

Якби Айріс знала, що їй доведеться просидіти в приймальні короля цілих три години, вона нізащо не одягла б своє найкраще (і найнезручніше) плаття. Поки стрілки годинника неквапливо намотували коло за колом, воно чарівним чином зім’ялося, вкрилося пухом кульбаб, що залітав крізь прочинене вікно, втратило презентабельний вигляд і стало нагадувати старе театральне вбрання: здалеку блискуче, зблизька – помітно зношене.

Туфлі теж спочатку завдавали мук, але після першої години очікування вирушили під прикриття довгого подолу, який аж волочився по землі. Айріс сумнівалася, що зможе швидко взутися, якщо раптом станеться диво і її покличуть до Фабіана, проте знущатися зі свого організму не було вже сил.

Досить і того, що важка зачіска зводила з розуму. Десятки шпильок непомітно не виймеш… Одне добре: на тлі цих незручностей забиття і поранення наче трішечки губилися, й це давало змогу забути про біль хоч на короткий час.

Покоївка Ем Мі, що особисто призначила себе чи то дуеньєю, чи компаньйонкою, нила без упину, благаючи повернутися в замок. Вона не сумнівалася: король ніколи не опуститься до рівня Айріс Міллс. Він мелькав на віддалі, спілкувався з якимись важливими панами в ділових костюмах і військових мундирах, одного разу навіть глянув убік кімнатки, де сиділа Айріс, – і пройшов повз без тіні зацікавленості.

Створювалося враження, що Фабіану набридла проклята наречена. Раніше, у Валесії, він не втрачав нагоди зачепити, вколоти, спровокувати на невпевнену агресію, а тепер, схоже, знайшов собі іншу забаву.

– Не подобається мені тут, – не вгамовувалась Ем Мі, смикаючи новеньку (вдягнену вперше і, напевно, востаннє) уніформу. – Погане місце…

І чим їй не догодила приймальня? Сучасне оздоблення у світлих тонах, багато денного світла, зручні крісла і диван, полиці з книгами і журналами, холодний чай та інші безалкогольні напої… Нічого зловісного. За інших обставин Айріс вважала б цю кімнату дуже милою.

– Та що ж там діється? – Покоївці не сиділося на місці, і вона бігала від дверей до вікна, привертаючи зайву увагу стражників. – Щось трапилося? Може, із князем? Вдома він сьогодні не ночував…

«Сталося! Зі мною!» – але Ем Мі вже вдосталь накричалася через нічну подію, її душа вимагала важливіших новин.

Айріс відігнала непотрібні думки – ну чи принаймні спробувала прибрати з лиця кислий вираз. Покоївка не винна, що метушлива атмосфера королівської резиденції та близька присутність самого правителя схиляли до масштабів у всьому – навіть у нещастях.

– Ем Мі…

– Га? – Коридором за прочиненими дверима пройшов сяючий полковник Роу, і вся увага Ем Мі звернулася до нього. – Що?.. Де?..

– Майва Аноза – вона яка? Всі кажуть, вона ідеальна з усіх боків, а насправді? Ну, з погляду… Ну…

«З погляду прислуги», – ледь не ляпнула Айріс, проте згадала, що Пагорби – не Валесія, де слуги не ображаються, коли їх називають слугами, і зім’яла кінець фрази.

– Простих людей? – миттю доповнила покоївка. – Пані Аноза дуже гарна! І в неї почуття! Справжні. Як у кіно!

– А у всіх довкола несправжні? – пролунало різко.

О ні, почуття існували споконвіку, в цьому Ем Мі не сумнівалась. Але Майва виявляла їх красиво і з гідністю – зовсім як у фільмі «Ідеальна дружина» зі зворушливою Олі Ель у головній ролі. Тому містяни і співчували пані Анозі. Вона поводилася не як егоїстична погань, що душить любов’ю і об’єкт своїх бажань, і саму себе, і оточуючих. Майва не втрачала голову, не божеволіла, не замикалася в собі, не носилася з почуттями як з писаною торбою, не нехтувала обов’язками. Кохання зробило її кращою: відповідальнішою, стриманішою, навіть красивішою.

За життя пана Анози його дружина здавалася типовою молодою домогосподаркою, чий світ крутився тільки довкола чоловіка. Тепер Майва – зразкова дама з вищого товариства: освічена, прогресивна, зібрана і впливова.

Всі її думки спрямовані на те, щоб Джі Лін Рі був задоволений. Оскільки князя в першу чергу турбують Пагорби, почуття Майви виражаються у роботі. Вона дбає про князівство ще більше, ніж Джі Лін. Для нього Пагорби – улюблений дім, для неї – сенс життя.

Ем Мі могла співати дифірамби Майві Анозі нескінченно. Айріс спробувала зупинити покоївку, але та заповзялась теревенити і натяків не розуміла. Після сьогоднішнього не хотілося наказувати їй замовкнути. Не через таку дрібницю. Не тут.

Майва та її, кхм, почуття… Чи могло так статися, що ледь не свята пані Аноза найняла вбивць? З погляду мотиву все ясно: Майва розраховувала поступово обкрутити князя, але от проблема – з’явилися суперниці. Аж дві! Одна, зважаючи на все, претендувала на серце Джі Ліна, інша – на роль його дружини або на його ж смерть.

«Проклята Міллс» для князя нічого не означала, до того ж була загрозою, тож мало сенс позбутися її якнайшвидше. Будь-яким способом, князь довго не сумуватиме. Мабуть, взагалі не сумуватиме.

А ось із Нітою Ліст усе не так просто. Якщо вона помре жорстокою насильницькою смертю, Джі Ліна охопить туга. Він зберігатиме пам’ять про неї і нескоро відкриє серце іншій жінці. Але якщо Ніту затаврують як убивцю, почуття князя згаснуть швидше – принаймні у розумінні Айріс.

І, можливо, Майви Анози?