15.3

– Зараз я тебе стукну, – пригрозила Айріс. – Час!

Насамперед він забарикадував двері. Шафа, ліжко та комод – не найнадійніші помічники, проте вибору не було. Потім спробував хоч трохи змити бруд, що вже засох на одязі та шкірі. Марна справа… Все лише розмазалося сильніше – як у печерної людини з Музею природознавства.

Ще й Айріс вимагала поспішити… Рятувати свою шкуру, а не марафет наводити, хоч би що це означало! Справжнім чоловікам начхати на чистоту, головне – зробити вчинок з великої літери, хіба ні? Але, на свою біду, А Лі похапцем побачив себе у дзеркалі. Він не міг допустити, щоб поряд із Айріс перебувала відразлива істота з плакату про пияцтво.

– Та що з тобою не так, А Лі Шине?! – Наречена божеволіла від занепокоєння. – Залишилося всього пів години!

І як їй пояснити, що нічим добрим ця ситуація не закінчиться? Що оптимізм, безперечно, – основа життя, але А Лі реаліст і хоче запам’ятатися з кращого боку?!

– Що це у каструлі? – Величезний посуд не поєднувався з інтер’єром ванної кімнати й привертав увагу.

– Якісь трави. Ем Мі – шанувальниця народної медицини, вирішила і мене ощасливити. Але я в це не вірю.

– І добре. – Під кришкою виявилася темна до чорноти каламуть із різким запахом. – Натомість я спробую повірити. Можна наповнити ванну до країв, зачорнити воду і сховатись у ній, а за вікно скинемо зв’язані простирадла. Наче я втік. Згодиться?

Айріс відштовхнула А Лі від крана і охнула, схопилася за плече.

– В тебе зовсім дах потік? – прошипіла як розлючена кряча. – Бач, розумний який! У вікно виглянь, дурне! Там стоїть поліцейський!

– Не стоїть. – У полі зору виднівся лише садівник, що ліниво обрізав малинник і кидав пагони на заляпану цементом тачку.

– Чому?

– А звідки мені знати, наречена?

Айріс не повірила на слово – сама повернулася до кімнати і навалилася на підвіконня. Це було відверто образливо. А Лі визнавав, що безглузді ситуації – добра половина його біографії, але він ніколи не брехав навмисно.

– Це дивно, – заявила проклята наречена і підійшла до прихованих шафою дверей, притулилась вухом до стіни. – Ходи-но сюди… Чуєш щось?

– Яка різниця? Все одно не повіриш. Ти ж столична і розумна, а я таке собі, сільський дурник… Ой-єй… Мені ж на роботу треба!

– Тихіше!

Пан Ейл залишив у коридорі поліцейського, це А Лі пам’ятав добре. Той так сопів і тупав порожнім поверхом, що здавалося: в замку оселився привид. Та зараз єдиним, що чулося за дверима, було човгання швабри – підозріло рівномірне, на одному місці, до того ж супроводжувалося воно гучним диханням і шарудінням одягу по стіні.

– Здається, вона підслуховує, – прошепотіла Айріс.

– Підглядає, – заперечив А Лі. – Надто багато шуму, щоб щось почути.

– Дурниці! Не мав ти справ зі слугами. У них ідеальний слух.

– Чому ж, мав. – Нехтування боляче кольнуло в серці. – Зазвичай я – прислуга, і можу присягнутися, мій слух не ідеальний.

– Що ти верзеш, А Лі Шине?!

– Нічого. Забудь. – Шкода, що слова не співпадали з почуттями… – Такі, як ти, не бачать далі свого носа.

– Гей! Отямся! Що ще за пригноблення пролетаріату? Ми сваримося через покоївку, що підглядає! Це ж абсурд!

А Лі ривком відсунув ліжко і штовхнув комод. Забив ногу, звичайно ж. Усе як завжди… Деякі люди народжені для невдач.

– Хто я для тебе, наречена? Така ж іграшка, як ти для короля? Пограєшся мною, а потім спитаєш, чи не хочу я з тобою одружитися?

– Заткнися! – Айріс з неочікуваною силою затиснула йому рота рукою, втисла його потилицю в дверцята шафи, ще й коліном додала як аргумент. – Не смій навіть думати про це! Як треба буде, я відріжу тобі язика, але ти ніколи в житті не скажеш ці слова! Ніколи, зрозуміло?

– Угу… – Її натиск збентежив А Лі, близькість вибила з голови всі зв’язні думки. – Угум… – Прохолодна долоня неохоче відсунулась, і він облизав пересохлі губи. – Не боюсь я твого прокляття. Мені жити лишилося пів години.

– Зате я боюсь! Мені начхати, що і хто каже. На тобі я не експериментуватиму.

– А на князі?

– Та пішов ти разом зі своїм князем! – остаточно розлютилась Айріс. – У нього вибору немає, а ти вільний, дурню!

Він не знайшов, що відповісти. І то правда, чому це не дає спокою? Нехай не з власної волі, але Айріс Міллс – чужа наречена. Ба більше, наречена хорошої людини, яку А Лі поважає і не хоче бачити мертвою. П’ятдесят на п’ятдесят, що цей шлюб відбудеться, і тоді вона стане чужою дружиною. Без сумніву, Джі Лін Рі подбає про неї, забезпечить гідне життя, хоча б зі страху перед прокляттям буде ідеальним чоловіком.

Про що взагалі мова? Князь може дати все: князівство, замок, становище в суспільстві, прикраси та дорогий одяг, бали і всяке таке… Все, що душа забажає! А внучок відьми, причому несправжньої? Халупу біля боліт, нахабну гризню з не менш нахабним виводком і перспективу ловити ночами красульок, щоб заробити на хліб?