10.3

– Пропонуєте закохатися одне в одного? Вибачте, але так не буває. Я піду іншим шляхом, Ірисо.

Айріс відсторонилася, відвернулася до вікна, шмигнула носом і вдала, що кашляє.

– Пропоную спробувати, – сказала повільно. – Я багато розмірковувала про прокляття і женихів… Відьма клянеться, що Алетіна Міллс точно говорила про кохання. Арман любив мене, та його це не врятувало. І я подумала: раптом потрібна взаємність? Я постараюся, Джі Ліне. Я старатимуся по-справжньому. А ви? Проведете цей місяць із тією приїжджою дівчиною? Чи виберете мене?

«А що, якщо за появу Ніти Ліст треба теж дякувати Фабіану? Прекрасна змовниця на одній чаші терезів, присяга на другій… Я ігнорую Ніту, покірно йду до вівтаря – і король великодушно припиняє фарс? Ні, маячня. Не варто скрізь шукати прихований сенс», – а вголос князь повторив:

– Весілля не буде.

– Буде. – Айріс зовсім відсунула фіранку і підставила обличчя вітру. – Але я вас розумію. Поклик тіла і таке інше… Ваша сьогоднішня гостя випромінює якийсь тваринний магнетизм, мені з нею і близько не зрівнятися. Ну то оголосіть її своєю таємною дружиною! Папери підробити нескладно! Хоча… – Вона знітилася, потерла очі. – За бажання король швидко зробить вас удівцем. Хм… Скажіть чесно, Джі Ліне, воно того варте? Ну, полум’я пристрасті, метелики в животі, дикий нестримний… Ой!

Вибоїна врятувала князя від теми, яку він не збирався обговорювати з незаміжньою неповнолітньою дівчиною (здається, навіть закони Валесії висловлювалися з цього приводу дуже суворо). Щоправда, наступне питання було не легшим.

– Я вам хоч трохи подобаюся? Чи спричиняю огиду? Лють? Може, асоціююся зі смертю? – діловито перерахувала Айріс, і Джі Ліну спало на думку, що вона знову копіює Лисицю.

– Ви подобаєтеся мені як людина. – Він ретельно стежив за тоном. – Я не відчуваю до вас неприязні, але для нареченої ви надто молода.

– Я… Хм… – Нарешті вона скинула маску і зам’ялася, підбираючи слова. – Гадаю, я не проти дорослих стосунків, – заявила чітко.

– А Кримінальний кодекс проти! – не витримав Джі Лін. – Чула б вас ваша тітонька!

Айріс казна-чому засміялася.

Коні зупинились, і вона потяглася одночасно і до дверей, і до сумки, явно поспішаючи забратися геть з очей.

– Не так швидко. – Князь придушив бажання налякати доморощену спокусницю в кращих традиціях кіношних лиходіїв і обмежився насупленими бровами. – Вийду я, а вас відвезуть до старої Шесси і привезуть додому.

– Звідки ви…

– Звідти, що настирливий онучок відьми скоро в мене під вікнами оселиться, – сердито кинув Джі Лін і вийшов на бруківку. – Вам не можна наближатися до розплідника, тож із Шессою зустрінетесь у місті. Посидіть у парку, поки Айк, – князь кивнув убік прихованого стіною візника, – її привезе. З вами поїде Майва. Не сперечайтесь! Якщо ваш Арман заманить вас у болото, кому буде гірше?

– Ви дбаєте про мене? – Айріс дивилася на нього, ніби не впізнаючи. – Справді?

– Еге ж. – Сенс щось пояснювати, якщо вона зараз усе сприймає по-своєму? – Бережіть себе. І… що ви робите? Це просто старий конверт! Поріжетеся!

Немов не чуючи попередження і ризикуючи наколотися на скло від розбитої пляшки, Айріс схопила щільний прямокутник, що лежав під сидінням, намок від вина і витягся разом із сумкою.

– Це ваше? – Вона недовірливо торкнулася уламків печатки з візерунком троянди. – Але ж я вам ніколи не писала! Я… – Айріс перевернула конверт і прочитала ім’я відправника. – Королева Темряви… Але чому… Цей відбиток… Арман казав, така печатка одна в цілому світі! Ручна робота, а не штампування! Він подарував її мені в день заручин…

– Ви помилилися. – Дивитись на її нещасне обличчя не було сил. – Це просто збіг.

– Ніхто не помилився. – Айріс зім’яла конверт і кинула в липку калюжку. – Ні відьма, ні Лисиця, ні король. Гарного дня, Джі Ліне.

Князь не поспішав зачиняти двері. Пояснив візнику, що від нього вимагається, дочекався, поки підійде Майва Аноза… Вона завжди чекала на Джі Лін Рі, щоб прийти на засідання міської ради разом. Віддана помічниця, вірна подруга… Він подумки вибачився перед нею і стишив голос:

– Майво, у мене особисте прохання. Вперше та востаннє, обіцяю.

– Тільки не кажіть, що я маю провести вашу наречену через кордон із лінг. – Слабка посмішка Майви підказувала: це лише жарт. – Впіймали втікачку?

Поки Айріс невдоволено пихкала в кареті, князь коротко описав ситуацію.

– Ви єдина, кому я довіряю беззастережно. Самі бачите, довго стримувати її, – махнув на прочинені двері, – не вийде. Якось ця дівчина помчить хоч до відьми, хоч до кряч, хоч у гірське святилище шесс. І якщо її почують крячі-несучки, буде біда.

– Я нагляну за нею. – Як завжди, Майва все розуміла з півслова. – Не турбуйтеся, князю. Вас уже чекають. А де Шонник?

– Мені б теж хотілося це знати. Дякую, Майво. Ви незамінні.

– Звісно. – Вона усміхнулась і приєдналася до Айріс. – У місті пліткують, що вас відвідала прекрасна незнайомка, – зауважила наостанок (втім, без натяку на зацікавленість). – Відрекомендуєте її товариству?