Розділ 9.1. Той, кому не байдуже

Приїзд короля вивів Айріс із рівноваги. Вона залишила столицю два тижні тому і за час неквапливої ​​подорожі із зупинками в історичних та просто цікавих місцях майже переконала себе: жах залишився далеко позаду, а наступний розпочнеться у туманному майбутньому. Але Фабіан здолав той самий шлях за лічені дні, і з’ясувалося, що все тільки починається.

Дві доби. «Проклята Міллс» провела в Пагорбах всього два дні: один – у задушливій кареті, тому що залізничну гілку зволили ремонтувати, і другий – упиваючись своїми прикрощами та вишукуючи ворогів на рівному місці.

Вона вважала, що попереду – невизначеність і безліч шансів зникнути, не залишивши сліду. Це ж прикордоння! Трохи фантазії – і прощавай, Валесіє, не поминай лихом! Розібратися з підлим князем, чиї вподобання зневажали всі мислимі та немислимі норми моралі, підготувати ґрунт і помахати рукою минулому. Елементарно, хіба ні?

Невже король передбачав щось таке? Навряд чи. Він би прислав наглядачів, а не приїхав у князівство особисто. Фабіану потрібна розвага. Ну і Пагорби, всі так кажуть. Не стане князя – автономія теж зникне.

Візит його величності струснув не лише Айріс. Складалося враження, що все Пригір’я завмерло в очікуванні поганих звісток. Люди боялися, розповсюджували неймовірні чутки, запасалися продуктами, сірниками, милом і гасом…

У замку безапеляційно влаштувався натовп стривожених дівчаток, що норовили всипати шлях князя квітковими пелюстками, доводили покоївок до сліз і забиралися геть лише з настанням темряви. Старий Сем взявся встановлювати запасний генератор, і після цього нормально запрацювала місцева телефонна лінія.

Шонник ходив як у воду опущений, Майва Аноза раз-по-раз втрачала витримку і зривалася на випадкових людях, кульгавий збирач податків втішав тітоньку Руденс розкішними букетами. А Лі Шин регулярно ловив у саду жаб, причому шукав він їх тільки на полуничній грядці. Лише Меліса поводилась як завжди. Щоправда, часто й надовго пропадала у місті, але вона й у Валесії не була зразковою наставницею.

Айріс не говорила з нею відверто.

По-перше, Лисиця ніколи не лізла в душу.

По-друге, промах із князем спричиняв напади гніву.

По-третє, хотілося розібратись у всьому самостійно, без стороннього впливу.

За тиждень, протягом якого король не подавав звісток зі своєї резиденції, багато що набуло іншого сенсу. Наприклад, «дівчатка» Джі Ліна, що побачили в проклятій нареченій романтичну героїню і почали влаштовувати любовний трикутник. Вони ніяк не могли визначитися, хто більше пасує обожнюваному князю: елегантна, але нудна і «стара» директриса Майва чи нова подружка Іриса, що ніби зійшла зі сторінок модних романів про кохання з перешкодами.

І вже знайома красуня Ло Ла, і нахабна проноза Ліка, і кирпаті близнючки Ніта і Міта, і весела пампушечка Мія, і навіть серйозна розумниця Зой Ла, що не пробачала місцевому священнослужителю жодного неправильного наголосу в словах стародавніх текстів, вважали Джі Лін Рі найкращою людиною на планеті. Він був добрим, чесним, доступним і нагадував улюбленого кіногероя, що рятував світ кожні вихідні з сьомої до дев’ятої вечора.

«Ще б пак йому не бути добрим. Тут, у Пагорбах, він не має ні ворогів, ні спокус, ні планів. За таких умов можна й благодійністю займатися, шматок не відпаде», – спочатку Айріс щосили противилася визнанню того, що справжній князь має мало спільного з образом, який під час останньої зустрічі нав’язав їй король.

Потім копнула глибше. З’ясувала: ворогів у Джі Лін Рі вистачає, причому непростих. Сите життя народу найчастіше означає, що скриплять зубами від злості та жадібності ті, хто не може цей народ обібрати.

Отримавши владу п’ять років тому, князь пішов далі за свого батька і посилив боротьбу з корупцією, контрабандою, здирництвом, крадіжками з бюджету та іншими методами швидкого нечесного збагачення. Декілька показових судових процесів відправили в копальні обох синів колишнього мера, радника, що зарвався й не зміг зупинитися вчасно, десяток збирачів податків включно з найголовнішим, племінника начальника поліції та чимало дрібної шушвалі, що підбирала за господарями крихти.

Багато слизьких осіб уникли правосуддя – або швиденько покаялись і відшкодували збиток сторицею, або уклали з обвинувачем угоду, здавши більшу рибку, або вимолили у Великого непомітність. Але повертатися до темних справ щасливчики не наважувалися і ненавиділи Джі Лін Рі здалеку, принагідно сумуючи за втраченими можливостями і зловтішаючись його нинішній опалі.

Ці люди губилися на тлі середньостатистичних городян, що раділи низьким цінам на привізні ліки, безкоштовним школам, Сільськогосподарській академії, оновленій водопровідній системі, стерпним дорогам та іншим «дрібницям», які ніколи не цікавили тих, хто не знав безгрошів’я.

Недоброзичливці поки не виступали відкрито, але проклята наречена і візит короля зробили їх сміливішими. В давнину за надто довгий язик могли й повісити, а от зараз злі чутки плодилися з небувалою швидкістю і витісняли ті, в яких князю співчували.

Якщо в перші години після прибуття його величності народ одностайно був готовий виступити проти Фабіана, то через сім днів ентузіазм помітно вщух.

Казали, князь не те щоб заслужив смерть… правильніше – сам напросився. У Пригір’ї зріє змова під його керівництвом, цього тільки лінивий не знає. Коли якийсь лінг, хай навіть марний напівкровка на кшталт Шонника, яких у князівстві повнісінько, покінчить із королем, влада тимчасово перейде Джі Лін Рі, та з ним і залишиться. Фабіан усім як кістка у горлі, валесійські міністри охоче підтримають тихого князя. Вони ж не знають, що в душі він ого-го яка мерзота! А коли дізнаються, буде пізно. З копалень особливо не помітингуєш.