8.3

Вона змусила себе обернутися повільно, як належить справжній пані, а не крутнутися на підборах, стискаючи уламок цегли.

Точно, цеглина зайва. Лисиця акуратно прилаштувала її назад на парапет і не надто дружелюбно кивнула стрункій жінці у діловому костюмі, туфлі якої коштували як породистий кінь, а проста на вигляд сумочка вражала емблемою найвідомішого валесійського будинку моди.

– Чим зобов’язана, пані Анозо?

– Приструньте свою підопічну, пані Стау. – Майва була зла і нітрохи цього не приховувала. – Тут глуш, але не бордель. Її витівки всім набридли.

– Всім? Чи вам?

– Усім, – пролунало з натиском. – Не можна ганьбити добре ім’я князя і розраховувати на народну любов.

– І розшифрувати це я маю як?..

– Тримайте Айріс Міллс подалі від спальні Джі Лін Рі.

– А чому це? – пирхнула Меліса, відчувши розчарування через приземленість претензій. – Там ніби не зайнято, та й князь не скаржиться.

Короткі нігті Майви вп’ялися в сумочку з такою силою, що залишили на світло-коричневій шкірі помітний слід.

– Коли підуть чутки, репутацію Міллс ніщо не відновить.

– Ви це зараз жартуєте? Щодо репутації? Дівчина сім разів стояла біля вівтаря і готується до восьмого шлюбу, який також закінчиться нічим. Я не дуенья і не наглядачка, пані Анозо. Якщо Іриса раптом захоче розважитися, зупиняти її ніхто не буде, хіба що тітонька Руденс прочитає швидку лекцію про контрацепцію та хвороби, що передаються статевим шляхом. Але можу вас заспокоїти: Джі Лін поза зоною ризику. Розслабтесь і продовжуйте його обкручувати, може років через десять він це й помітить.

Тонкі, підфарбовані неяскравою помадою губи співрозмовниці здригнулися, на миловидному личку (з тих, що люблять малювати художники) промайнула лють, в очах спалахнуло неприкрите бажання розтоптати грубу напівкровку і забути цю зустріч як поганий сон.

– Джі Лін? Для вас він – пан Рі чи князь!

– Та невже? – Більше, ніж образи, Лисиця не любила правила. – Це ви так вирішили? Вас називають майбутньою пані Рі, ви і поводитесь відповідно. А якщо громадська думка зміниться? – Вона свідомо провокувала Майву, що чомусь втрачала холоднокровність як ображена ​​дівчинка-підліток і зовсім не була схожа на ту впевнену в собі, стриману і ввічливу жінку, якою її вважали всі довкола. – Якщо з’явиться інша кандидатка на роль княгині? Краща, знатніша, впливовіша? Чи станеться диво і Айріс Міллс стане Айріс Рі? Що тоді? Почнете війну?

– Та начхати мені на це! – Сльози в куточках зелених очей доводили: насправді не начхати. – Джі Лін може вибрати будь-кого, нехай навіть Королеву Темряви! Але його обраниця має поводитися гідно. Хіба це складно?

Меліса глянула вниз, на поріділий натовп, серед якого чітко вирізнялася висока постать князя і бігав квапливий секретар.

– Мені, наприклад, складно, пані Анозо, але на князів я й не претендую, тож за язиком не стежу. Так само як і Айріс. І вам складно, хіба ж ні? Сьогодні ви божеволієте від занепокоєння і поводитесь анітрохи не краще за нас. Вдаймо, що цієї розмови не було, а коли ви заспокоїтесь, буду рада почати все спочатку. Або не рада, якщо дізнаюся, що це ви намагаєтесь вижити Ірису з Пагорбів.

– Я – що?.. – Майва так вразилася, що впустила сумочку на грубе каміння, і на емблемі будинку моди з’явилася потворна подряпина.

– Ви надто розумні, тому «розбійника» з іграшковим револьвером до нас не підіслали б. А от загримувати когось під Армана Майліра або привезти до замку крячу для проклятої нареченої могли запросто.

– Та як ви смієте? – але щось у тоні Анози насторожувало.

Вітер на фортечній стіні був відчутніший, ніж унизу, і продував одяг. Лисиця пошкодувала, що не вдяглася тепліше. Вчора вона знемагала від спеки, і сьогодні обрала вбрання, пам’ятаючи про полуденне сонце. Як виявилося, дарма.

– Арман чи кряча? Арман, правда ж? Ви обертаєтеся в культурних колах Пагорбів і знаєте найкращих акторів. Вам було б неважко підібрати відповідну людину, пані Анозо.

– Мій чоловік дружив із Арманом, – це не звучало як зізнання. – Вони обоє були одержимі шесс. Лаєн… Мій Лаєн – лінг… Був лінгом. Деякі легенди запевняють, що саме магія шесс зупинила народ лінг у тій війні, після якої король Валесії надав князеві Пагорбів титул Верховного Воєначальника. Чоловік хотів докопатися до правди, розшукував шесс… Вам ще розкажуть, що вони досі живуть у гірських печерах і викрадають жінок заради продовження роду. Неважливо. Це казки. А ось те, що Арман Майлір вихвалявся успадкованою силою шесс і жадав отримати їхню могутність, – правда.

– Натякаєте на те, що він – чаклун і уникнув прокляття Міллс? Маю засмутити: вчора вночі статуя Майліра стояла в королівському сховищі і нікуди не відлучалася.

– Саме так. Статуя. – Майва майже заспокоїлась і вже не дивилася на Лисицю вовком. – Статуя там, а сам Арман де? Він мав дар, це будь-хто підтвердить. До нього вічно сповзалися шушки, гризні лізли як зачаровані, крячі дуріли, коли він проходив повз розплідник. Арман шукав магію. Він не міг її не знайти! Якщо ваша Міллс і справді бачила його в натовпі, значить, він тут. За нею прийшов, мабуть.

Меліса невпевнено знизала плечима. Далеко внизу містяни розходилися активніше, поруч із князем залишилися лише кілька стривожених вельмож, усюдисущий Шонник і Старий Сем. Віддалік виднілися кульгавий збирач податків із недолугим племінником, а біля воріт, що зачинялися нечасто, стояли пані Руденс і Айріс, яка пообіцяла хоча б на людях поводитися пристойно.