Розділ 6.1. Крячі та королі

Джі Лін безнадійно запізнювався на конфіденційну зустріч із Татком Зіком, причому запізнювався через сміховинну причину: не міг відірватися від власного надто старанного секретаря. Товстун Шонник, задихаючись і сопучи так, ніби ось-ось розпрощається з цим нещасним світом, переслідував князя вже три квартали і явно збирався йти до останнього подиху.

В інший час передісторія такої поведінки могла б викликати посмішку, а не бажання штовхнути помічника в каналізаційний люк. У ній фігурували дві жінки, які не сподобались одна одній, крапля політики і дбайлива душа Шонника. Простіше кажучи, Майва вбила собі в голову, що напівкровка Стау прибула з Валесії за життям Джі Лін Рі, яке й так мало закінчитися на ще не запланованому весіллі, і переконала в цьому секретаря. Той пригадав, що в якомусь поколінні його предків затесався лінг, і уявив себе грізним охоронцем.

Князя активність помічника вразила настільки, що він стримався і не висміяв її ні словом, ні поглядом. А дарма… Джі Лін розраховував відірватися від Шонника максимум за п’ять хвилин, але виявилося, що впертість важливіша за хорошу фізичну форму. І не побіжиш же – на вулицях повно перехожих, які знають князя в обличчя і миттю рознесуть чутки про його дивну поведінку. Секретар, звісно, не соромився час від часу бігти підтюпцем.

Розплідник розташовувався на околиці біля боліт. По-перше, крячам тут подобалося. По-друге, браконьєри не могли наблизитися з тилу. По-третє, деякі птахи, незважаючи на всі зусилля, виростали злими до нестями і врешті вирушали у добровільний політ на дикі землі.

Джі Лін намагався не привертати уваги, але округла постать, що маячила далеко позаду, заважала спокійній ходьбі. Шонник не дурень, тож навіть якщо загубить начальника, миттю зрозуміє, куди зазирнути насамперед. Закритий клуб любителів літератури, театр пантоміми, кінематограф, новомодне кабаре, єдиний у Пригір’ї бордель, замаскований під пансіонат для майбутніх танцівниць, і розплідник – більше в цій частині міста дивитися нема на що. Почне секретар із кінематографа, потім загляне в кабаре, а там і до розплідника черга дійде. Варто поквапитися, бо якщо Татко Зік помітить стороннього, то розмови не буде.

Чи зупинитись і відправити Шонника додому прямим наказом? Ага, піде він… Його ж Майва попросила про послугу, а її прохання важливіше за заповіді Великого. Роботу можна втратити, ніхто не заперечує, і загриміти за ґрати за переслідування, але розчарувати свою богиню – ніколи!

До речі, про Майву… А вона що забула в цьому районі?! Голову опустила, сутулиться, притискається ближче до стін як якесь шкідливе дівчисько з притулку… Сама на себе не схожа. Таке враження, що її щось гризе зсередини.

Зупинити й зав’язати розмову? Джі Лін щосили намагався не ігнорувати відданих йому людей, але хвилини спливали.

Ні, з Майвою перетинатися не можна. Вона не відвернеться, не та людина, зате кліщем вчепиться, щоб поговорити про Пагорби та їхні проблеми. Це її коник, який дуже вправно пожирає час.

Джі Лін звернув у якийсь провулок, звідки тягнуло вогкістю і де не було ліхтарів, швидко відступив у тінь. Залишалася слабенька надія на те, що Шонник і Майва стикнуться і нейтралізують одне одного, але вірилося в це мало.

– Пане, не наступіть на моїх жаб, – промовив поруч хриплуватий юнацький голос. – Я їх пів години збирав.

Князь примружився, вдивляючись у темряву. На тлі сірої стіни виділявся високий худорлявий силует із порожньою прямокутною кліткою, на тротуарі стояло накрите відро.

– Заробити хочеш? Більше, ніж аптекар дасть за жаб.

– Вони не на продаж! – пролунало обурено. – Але загалом хочу. Що робити?

Джі Лін зняв піджак і передав незнайомцю.

– Вдягни і йди куди завгодно, починаючи з тієї вулиці. – Махнув рукою, вказуючи напрямок. – За тобою ходитиме невисокий товстий чоловік. Не підпускай його близько, але й не тікай ​​до півночі.

– А гроші?

– Гаманець у кишені.

– А жаби? Через прокляту наречену у бабці багато замовлень, вони їй потрібні прямо зараз. Не віднесете? Вона живе за розплідником, а ви ж начебто туди прямуєте?

В думках князя виник план міста. Наскільки знав Джі Лін, поряд із крячами не жив ніхто, крім відьми Шесси (на жаль, «професія» зобов’язує), та й та помалу перебиралася у хатину в селі.

– І клітку візьміть. – Юнак безцеремонно впхав князеві в руки залізне пруття. – У бабці гризня розродилася, їй дуже треба. Ну то я піду? А жаб не відкривайте. Там є дірочки для повітря, не задихнуться.

Його швидкі, майже беззвучні кроки затихли вдалині. Невдовзі під ліхтарями протопав Шонник, сопучи, як загнаний пес. Задумлива Майва пройшла повз нього протилежним боком вулиці. Вони розминулися, не помітивши одне одного.

Відро, яке то хлюпало, то квакало, то стукало кришкою, і об’ємну клітку Джі Лін залишив біля розплідника.

– Відішліть когось із цим до відьми, – наказав сторожу, нічого не пояснюючи.

– О, жабки-красульки! – Той сам почув квакання. – Давненько про них не згадували, а як побачили вашу худющу наречену, мода одразу повернулася. Можна одну взяти? Дружина дуже просила. Відьмі я вранці заплачу, не ображу.

Князь знизав плечима і відповів, що йому байдуже.