1.2

– Пане Крас Берет та пані Айріс Міллс, відтепер ви…

– Замовкніть! – обірвала служителя Айріс. – Я не погоджувалась на це!

– А на що ти погоджувалася? – грубо запитав Крас. – Робити з дворян посміховисько? За все рано чи пізно доводиться платити.

– Ні на що! Як тільки мені виповниться дев’ятнадцять, я отримаю документи й поїду за тридев’ять земель!

– І хто ж тебе відпустить, пані Берет? Відтепер ти моя законна…

Крас не договорив. Зблід і втупився в щось за спиною Айріс.

Вона з люттю відкинула весільний букет, ледь не збивши потворний капелюшок тітоньки Руденс, і різко обернулася.

Позаду, войовничо уперши кулаки в боки, стояла Меліса і пильно дивилася на священнослужителя, ніби намагаючись прочитати його потаємні думки.

Про Лисицю Стау ходило чимало чуток. Серед знаті вона була так само відома, як і прокляті дівчата з роду Міллс. Ця вродлива до непристойності, але прямолінійна і зухвала напівкровка виховувалася при королівському дворі і прославилася тим, що категорично відкинула роль фаворитки.

«Я недостатньо гарний для тебе? То не діставайся нікому», – сказав у відповідь Фабіан і пообіцяв знищити будь-кого, хто запропонує їй руку і серце. Влаштував таке собі сучасне «прокляття» – надійне й абсолютно немагічне.

Меліса залишилася при дворі та присвятила себе наукам. Кажуть, король досі до неї небайдужий і прощає їй усі витівки. А чудить Лисиця нещадно! Як-не-як, у її жилах тече кров народу лінг. Здібностей до чаклунства вони не мають, зате голови людям морочити люблять… Або відривати. Сили та спритності у них вдосталь, витримка слабка, та ще й почуття справедливості загострене до межі, тому часом трапляються… кхм, інциденти.

– Я хотіла б побачити ваші документи, – без тіні трепету звернулася Меліса до священнослужителя. – Зараз. – Як завжди, вона не чекала заперечень.

– О, Великий! Пані, ви обрали невдалий час, – обурився той, злякано зиркаючи на Краса. – Потерпіть трохи. Після церемонії я…

– Ви втечете, бо ваші папери не пройдуть серйозну перевірку, – відрізала Лисиця і почала знімати тонкі рукавички. – Ви не маєте стосунку до храму. Вас найняв пан Берет, якому хотілося зберегти і репутацію, і життя. Зізнайтесь, і основна відповідальність ляже на замовника.

Служитель культу завагався. Оцінив відстань до виходу, своє неосяжне черево, Мелісу, що підібрала довгий поділ сукні… Безперечно, він не міг не чути страшні історії про напівкровку, що схиблена на чесності і плює на пристойності. Його червона фізіономія висловила готовність до співпраці, але грізний кашель Краса послужив поштовхом до іншого виходу із ситуації.

Найманець жбурнув у натовп товсту книгу, з якої зачитував уривки священних текстів, і кинувся тікати – незграбно, плутаючись у полах важких ритуальних шат і спотикаючись на кожному кроці.

Меліса зміряла його здивованим поглядом і знизала плечима:

– Дивний який… Це ж «прокляте весілля», тут чверть гостей – поліція та агенти короля.

Втікача спокійно затримали біля виходу і повели до великої чорної карети із золотавим вовком на дверях – символом служби охорони правопорядку.

На сходах храму лже-служитель пронизливо заволав, звинувачуючи наймача у всіх смертних гріхах. Його верескливий голос вивів Айріс із заціпеніння.

– Ви! – Вона повернулася до Краса і зло примружилась. – Он як? Думаєте, що ви найрозумніший? – Цей чоловік не заслуговував ввічливості. – Я знаю, що мої женихи – недруги короля. Вони всі поводилися з честю, незважаючи на опалу, але ви!.. Паскудний брехун! Ваше місце у в’язниці, разом зі злодіями та вбивцями!

– Тримайся достойно, безсоромнице. Ти у храмі, а не на базарі.

Ще минулого року Айріс вважала, що контроль над емоціями та вчинками – те, що відрізняє людину від тварини. Вона тоді і про кохання мріяла… Вірила у світле майбутнє та світову справедливість! Але тепер це втратило сенс. Нащо дотримуватися правил, якщо типам на кшталт пана Берета вони не писані?

Ось він зробив підлість і стоїть, весь такий гордовитий, сповнений відчуття власної гідності, впевнений у тому, що вчинив правильно, і засмучений, бо шахрайство не спрацювало. Красу начхати на дівчину, яку він збирався назвати дружиною без вінчання і замкнути десь подалі від людських очей. Головне – зберегти добре ім’я. Скоритися королю, вижити і не вславитися боягузом!

– Ви негідні навіть базару, не кажучи вже про храм. Сподіваюся, король вигадає вам справжнє покарання. У сіра Фабіана гарна фантазія.

Злощасний наречений змінився на лиці і, втративши самовладання, широко замахнувся, щоб вліпити нахабі ляпаса.

Вузька чоловіча рука, надміру прикрашена перснями, майнула в полі зору, і Айріс інстинктивно заплющила очі, знаючи: поряд – люди короля, вони не дозволять, щоб на гарненькому личку «проклятої Міллс» з’явилися синці.

Стукнули важкі чоботи охорони, а наступної миті щоки торкнулося щось гладке і холодне.

– Помилуй, Великий! – скрикнула відома панікерка тітонька Руденс.

Глядачі вражено ахнули, почулися здавлені молитви, човгання ніг, переляканий шепіт і звук, схожий на скрегіт металу по склу.