Ось і дійшли до кінця пригоди Ади... А що чекає попереду — ми не знаємо.

Чесно кажучи, мені досі важко повірити, що настав день, коли я пишу ці слова.

Остання сторінка перегорнута. Остання крапка поставлена. І здається, ніби разом із нею завершилася ціла епоха мого життя.

Коли народилася історія Ади, я навіть не здогадувалася, наскільки глибоко вона оселиться в моєму серці. Вона була поруч у дні, коли хотілося усміхатися, і в ті моменти, коли було важко знайти сили рухатися вперед. Разом із героями я плакала, сміялася, переживала їхній біль, раділа їхнім перемогам і вчилася не здаватися.

Для когось це лише книги. Для мене — частинка душі, яку я довірила вам.

Сьогодні мені боляче прощатися. Боляче відпускати героїв, які за цей час стали майже родиною. Здається, ніби завтра вони знову постукають у мої думки, почнуть сперечатися, жартувати, вирушать назустріч новим пригодам... Але тепер їхня історія житиме вже не в моїй уяві, а у ваших серцях.

Я безмежно вдячна кожному, хто пройшов цей шлях разом зі мною. Хто чекав нових розділів, писав коментарі, ділився своїми емоціями, підтримував мене тоді, коли здавалося, що сил більше немає. Ви стали частиною цієї історії так само, як і її герої.

Кажуть, що історія закінчується тоді, коли її перестають читати. Я ж хочу вірити в інше. Поки хоча б одна людина відкриватиме «Прокляту даром», знайомитиметься з Адою, співпереживатиме їй і любитиме її так само, як полюбила її я, — ця історія житиме.

Дякую тобі, Адо, за те, що обрала саме мене, аби розповісти свою історію.

Дякую вам, мої дорогі читачі, що прожили її разом зі мною.

Це не прощання назавжди. Це лише тихе «до зустрічі»... Бо кожен фінал обов'язково стає початком чогось нового.

З любов'ю і безмежною вдячністю до кожного з вас. ❤️