12.4 пробудження іскри творення. Я створила власний світ.

Вечір я провела у своїй кімнаті.

Навіть друзі сьогодні не змогли витягнути мене ні в їдальню, ні на прогулянку.

Переді мною лежала величезна купа документів.

Інструкції.

Правила.

Обмеження.

Рекомендації.

Поради від творців минулих поколінь.

Чесно кажучи, після третьої години читання я почала підозрювати, що створити світ простіше, ніж прочитати всі ці папери.

Я сиділа на ліжку, загорнувшись у плед, і похмуро дивилася на срібний диск.

— І що ти таке?

Диск, як і належить поважному артефакту, нічого не відповів.

Я фиркнула й повернулася до інструкцій.

Через деякий час мені нарешті трапився розділ із його описом.

І чим більше я читала, тим ширше ставали мої очі.

— Ого...

Виявилося, що це не просто якийсь магічний аксесуар.

Це був Артефакт Заснування.

Особистий ідентифікатор творця.

Артефакт уже був прив'язаний до моєї аури.

До моєї душі.

До моєї магії.

Після створення власного світу я повинна буду перенести його в центр нового всесвіту й закріпити там.

Після цього диск стане постійним маяком.

Своєрідною точкою прив'язки між творцем і створеним світом.

Я продовжила читати.

І поступово зрозуміла, наскільки все серйозно.

На артефакті автоматично зберігатимуться:

Ім'я творця.

Дата створення світу.

Тип всесвіту.

Рівень стабільності.

Кількість населених планет.

Рівень розвитку цивілізацій.

Склад магічних потоків.

Навіть перелік усіх розумних рас.

— Та це ж цілий архів...

— пробурмотіла я.

І це було ще не все.

Усі творці та боги могли через спеціальні системи перевіряти інформацію про будь-який зареєстрований світ.

Фактично диск був одночасно:

паспортом світу,

реєстраційним документом,

маяком,

телепортом,

архівом,

та особистим підписом творця.

Я аж присвиснула.

— Та ви ж мені ціле міністерство в кишеню видали...

Далі було ще цікавіше.

У разі загибелі творця диск продовжував існувати.

Він залишався в центрі світу як доказ того, хто саме його створив.

Саме тому підробити авторство всесвіту було неможливо.

Мене аж мороз пробіг по спині.

Вперше до мене по-справжньому дійшло, що це не студентська практика.

Не лабораторна робота.

Не курсова.

Мені дійсно належало створити цілий всесвіт.

Справжній.

З планетами.

Істотами.

Законами.

Життям.

Я подивилася на диск уже зовсім іншими очима.

Маленький срібний кругляшок спокійно лежав на столі.

А мені раптом стало трохи страшно.

Бо в папці далі була наступна глава.

«Перші кроки зі створення ядра всесвіту».

І саме з неї починалася моя власна історія творця.

Я обережно закрила інструкцію.

Подивилася у вікно на зоряне небо.

Потім знову на диск.

— Ну що ж...

Я взяла артефакт у долоню.

— Схоже, нам з тобою належить створити цілий світ.

На мить здалося, що всередині срібного металу промайнув ледь помітний золотий вогник.

Наче артефакт почув мене.

І чомусь від цього стало ще страшніше.

Розгублено дивлячись на артефакт, я ще раз перечитала інструкцію.

Потім ще раз.

І ще раз.

— Ну, якщо вибухне, то хоча б буде написано, що я все робила за інструкцією...

— пробурмотіла я.

Зробивши глибокий вдих, я заплющила очі.

Заспокоїла думки.

І почала збирати магію.

Воду.

Хаос.

Силу жниці.

Силу творця.

Усі потоки, які були мені доступні.

Лише чверть резерву, як і було написано в інструкції.

Коли енергія сформувалася в єдиний імпульс, я направила її в артефакт.

Спочатку нічого не сталося.

Потім срібний диск здригнувся.

Раз.

І раптом спалахнув.

По його поверхні побігли кольорові хвилі.

Голубі.

Зелені.

Фіолетові.

Золоті.

Срібні.

І навіть чорні.

Я здивовано спостерігала, як артефакт починає змінюватися.

Він збільшився.

Спочатку до розміру долоні.

Потім ще більше.

Поки не став приблизно двадцять сантиметрів у діаметрі.

Його поверхня потемніла.

Срібло зникло.

Натомість з'явився глибокий матовий чорний колір.

Такий чорний, що ніби поглинав світло навколо себе.

А потім по поверхні почали проступати символи.

Ієрогліфи.

Тисячі дрібних знаків.

Вони повільно рухалися по колу.

Перепліталися.

Зникали.

З'являлися знову.

І найдивніше було те, що я їх розуміла.

Я ніколи раніше не бачила цієї мови.

Не вивчала її.

Але чомусь знала значення кожного символу.

«Творець».

«Початок».

«Джерело».

«Власник».

«Ядро».

«Всесвіт».

У мене аж мурашки побігли по шкірі.

Ієрогліфи світилися зсередини різними кольорами.

Я придивилася уважніше.

І зрозуміла.

Це були кольори моєї магії.

Синій — вода.

Золотий — творення.

Зелений — життя.

Срібний — сила жниці.

Чорний — хаос.

Фіолетовий — щось нове.

Щось, чого я ще не розуміла.

Артефакт більше не виглядав просто річчю.

Він здавався живим.

Наче прокинувся після довгого сну.

Кілька хвилин я просто сиділа й дивилася на нього.

Потім знайшла останній рядок інструкції.

«Після активації артефакт самостійно встановлює зв'язок із творцем та переходить у режим очікування.»

— Добре...

Я обережно торкнулася його пальцем.

На мить мені здалося, що десь далеко я почула відгомін биття серця.