11.Передача права намісника тимчасово Ельріану. Наслідки появи бабусі.

Прокинулася я відчутно пізніше, ніж зазвичай.

Сонце вже давно піднялося над горизонтом і заливало кімнату теплим світлом.

Але вперше за багато тижнів мені нікуди не потрібно було поспішати.

Тому я безсоромно провалялася в ліжку майже до обіду.

Поруч лежав Ельріан, і ми просто розмовляли.

Про дрібниці.

Про навчання.

Про майбутнє.

Про те, як дивно змінилося наше життя.

— Ти розумієш, що тепер офіційно намісниця роду? — з усмішкою запитав він.

Я застогнала й накрила голову подушкою.

— Не нагадуй.

— Хтось має.

— Я студентка, Ельріане.

— Знаю.

— У мене чотири напрямки навчання, хаос, жнець і ще якась незрозуміла сила.

— Теж знаю.

— І коли мені ще керувати родом?

На це він задумався.

— Тимчасово передай повноваження комусь іншому.

Я прибрала подушку від обличчя.

І уважно подивилася на нього.

— Наприклад?

Ельріан зрозумів свою помилку надто пізно.

— О ні...

Я широко усміхнулася.

— Саме так.

— Адо...

— Саме ти.

Через кілька хвилин обговорення ми все ж дійшли висновку, що це справді непогане рішення.

Поки я навчаюся, тимчасовим намісником може стати Ельріан.

Він добре знає рід.

Вміє працювати з документами.

Та й Аркейн йому довіряє.

— Тоді доведеться оголосити це за обідом.

— Знаю.

І це означало, що настав час вставати.

На жаль.

Зібравшись із силами, я вилізла з ліжка.

Одягнула легку сукню.

А потім довго боролася зі шнурівкою на спині.

Безуспішно.

Поки Ельріан не підійшов і не допоміг.

— Дякую.

— Завжди будь ласка.

Зачіску я робити не захотіла.

Лише ретельно розчесала довге волосся й заколола передні пасма.

Просто.

Зручно.

І без зайвих клопотів.

Нарешті ми вийшли з кімнати й попрямували до їдальні.

Щойно двері відчинилися, я зрозуміла одну неприємну річ.

Усі вже були там.

Абсолютно всі.

Дарен.

Мірелла.

Демір.

Аркейн.

Моя бабуся.

Родичі.

Гості.

Навіть кілька людей, яких я взагалі не знала.

І всі дружно повернули голови в наш бік.

— Доброго дня, — невинно сказала я.

— Доброго дня, сонько, — одразу відповів Демір.

У залі пролунав сміх.

— Зрадник, — буркнула я.

— Ти проспала пів дня.

— Я відпочивала.

— Звичайно.

Я гордо сіла поруч із Ельріаном.

Але погляди присутніх підказували, що вони чогось чекають.

І, на жаль, я знала чого саме.

Тому, щойно всі закінчили з основними стравами, я повільно підвелася.

— Маю оголошення.

У залі одразу запанувала тиша.

Я подивилася на Аркейна.

Потім на Деміра.

Потім на Ельріана.

І глибоко вдихнула.

— Як новопризначена намісниця роду д'Аркейн...

На цих словах я скривилася.

Чим викликала кілька усмішок.

— ...офіційно передаю свої повноваження тимчасового намісника Ельріану Вальдеку на час свого навчання.

Тиша.

Повна.

Абсолютна.

А потім хтось упустив виделку.

І я зрозуміла, що найцікавіше тільки починається.

Моє оголошення спричинило хвилю шуму.

Гості почали перешіптуватися між собою.

Хтось здивовано дивився на мене.

Хтось на Ельріана.

Декілька родичів Аркейнів уже щось гаряче обговорювали.

Я зітхнула.

І підняла руку.

На диво, поступово всі замовкли.

— Прошу вислухати мене.

Запанувала тиша.

— Я навчаюся в академії.

Спокійно почала пояснювати я.

— І найближчі роки більшу частину часу буду перебувати далеко від роду.

Кілька старших лордів кивнули.

— Намісник повинен бути присутнім на зборах.

— Брати участь у переговорах.

— Вирішувати питання роду.

— Контролювати маєтки та фінанси.

— А я фізично не можу цього робити.

Я посміхнулася.

— Тому свої повноваження я передаю своєму законному чоловікові.

Поклала руку на плече Ельріана.

— Ельріану Вальдеку д'Аркейну.

На цей раз шуму майже не було.

Лише кілька схвальних кивків.

Навіть найстарші представники роду не заперечували.

Бо всі розуміли.

Навіть якби я дуже захотіла, керувати родом з іншого виміру було б проблематично.

Аркейн задумливо подивився на нас.

Потім кивнув.

— Рішення розумне.

Ельріан лише тяжко зітхнув.

А я переможно усміхнулася.

Тепер це були його проблеми.

Хоча б частково.

Обід продовжився вже значно спокійніше.

Гості поступово повернулися до своїх розмов.

Демір обговорював щось із Дареном.

Мірелла знайомилася з моєю бабусею.

А я нарешті могла спокійно поїсти.

Після завершення обіду я задумливо постукала пальцем по чашці.

У мене з'явилася ідея.

— Ельріане.

— Ммм?

— А поїхали до маєтку Аркейнів?

Чоловік усміхнувся.

— Сумніваюся, що тебе зупинить моя відмова.

— Правильно сумніваєшся.

Він засміявся.

— Тоді поїхали.

Я підскочила зі стільця.

Маєток Аркейнів.

Місце, яке колись стало для мене справжнім домом.

Місце, де мене прийняли тоді, коли весь світ здавався ворожим.

І раптом я зрозуміла, що дуже скучила за ним.

Тож за якихось пів години ми вже збиралися в дорогу.

А я передчувала, що ця поїздка принесе мені не менше несподіванок, ніж учорашній день. 

Маєток Аркейнів зустрів нас спокоєм і тишею.

Після дороги ми влаштувалися у великій вітальні. Демір і Дарен обговорювали якісь свої справи, Ельріан сидів поруч зі мною, а бабуся задумливо дивилася у вікно.