6. Розмова з Деміром. Похід у секретеріат і тепер я Адаліна Деміріан Вальдек д’Аркейн

Вийшовши з аудиторії, я кілька секунд просто стояла посеред коридору.

Потім знову опустила погляд на браслет.

АДА ДЕМІРІАН

Ні.

От просто ні.

— Без мого дозволу взяв і змінив прізвище… — пробурмотіла я собі під ніс. — Ну дякую, татусю.

І тут я раптом згадала слова Олівера про функції браслета.

Через нього ж можна зв’язуватись із викладачами.

Мої очі підозріло звузились.

— Ооо…

Я швидко відкрила меню зв’язку.

Система видала цілий список контактів викладачів, кураторів і адміністрації.

І майже одразу знайшла:

ДЕМІР ДЕМІРІАН

ДЕКАН ФАКУЛЬТЕТУ ТВОРЕННЯ СВІТІВ

Я кілька секунд просто дивилась на ім’я.

Потім дуже рішуче натиснула “зв’язок”.

Повідомлення почало формуватись саме через магічне поле.

І мене вже було не зупинити.

“По-перше, ти без мого дозволу змінив мені прізвище.”

Я швидко друкувала далі.

“По-друге, я взагалі-то Адаліна д’Аркейн.”

Пауза.

“І по-третє — це було дуже самовпевнено з твого боку.”

Я подумала ще секунду.

І додала:

“Татусю.”

Після чого з абсолютно задоволеним виглядом відправила повідомлення.

— Так.

Пауза.

— Чудово.

І тільки тепер усвідомила…

Я щойно написала претензію декану факультету.

Який взагалі-то один із найсильніших творців у цій реальності.

Ну…

Пізно.

Відповідь прийшла напрочуд швидко.

Не минуло й десяти хвилин.

Браслет тихо засвітився.

Я відкрила повідомлення.

“Зустрінемось біля секретаріату.”

Коротка пауза.

“І я вислухаю всі твої претензії.”

Ще пауза.

“Татусю це було боляче.”

Я втупилась у повідомлення кілька секунд.

А потім не витримала й фиркнула.

— Маніпулятор.

Але десь усередині все одно стало тепліше.

Бо попри всю дивність ситуації…

це було дуже схоже на нормальне сімейне бурчання.

І якщо чесно — мені цього не вистачало.

Я швидко глянула на час.

До фізичної підготовки ще залишалось достатньо.

— Ну що ж…

Я поправила сумку на плечі.

— Чекатиму твої пояснення, татусю.

І рушила до секретаріату, уже морально готуючи цілу промову про право самій вирішувати власне ім’я.

Коли я дійшла до секретаріату, Демір уже чекав біля широких скляних дверей.

Спокійний. Зібраний. Наче не він щойно влаштував мені внутрішню кризу через одне прізвище.

Я ж підійшла до нього з абсолютно протилежним настроєм.

— Ні, ти мені зараз поясниш.

Демір ледь помітно видихнув.

— Добрий день і тобі, Адо.

— Не переводи тему.

Я схрестила руки на грудях.

— Ти самовільно записав мене під своїм прізвищем.

— Бо—

— Ні! — я одразу перебила його. — Я взагалі-то Адалінда Вальдек д’Аркейн.

На останніх словах він трохи примружився.

— Саме так офіційно?

— Так!

Я обурено махнула рукою.

— У мене є чоловік, між іншим! І рід! І взагалі своє життя було!

Кілька студентів неподалік почали дуже активно робити вигляд, що нічого не чують.

Демір же стояв абсолютно спокійно.

І це мене нервувало ще більше.

— А тепер я відкриваю браслет і бачу “Ада Деміріан”!

Він потер перенісся.

— Адо…

— Ні, це ти послухай!

Я ткнула пальцем у браслет.

— Я не якась там безіменна істота, яку можна просто взяти й переписати!

На секунду в його очах промайнуло щось дуже дивне.

Наче провина.

А потім він спокійно сказав:

— Я не намагався забрати твоє ім’я.

Я фиркнула.

— А виглядає саме так.

Демір кілька секунд мовчав.

— У цьому світі родове ім’я творця — це не просто прізвище.

Його голос став серйознішим.

— Це статус. Захист. Доступ до ресурсів. Право, яке інші не зможуть оскаржити.

Я все ще була зла.

Але вже слухала.

— Якби ти з’явилась тут без офіційної прив’язки до роду…

Пауза.

— Після того вибуху сили тебе б розтягнули по кафедрах для досліджень.

Мені це дуже не сподобалось.

Бо звучало занадто реально.

— І все одно можна було попередити.

— Можна.

Він навіть не сперечався.

— Але тоді ти була в нестабільному стані. Я обирав між твоїм комфортом і твоєю безпекою.

Я стиснула губи.

Аргумент був хороший.

На жаль.

Демір уважно подивився на мене.

— Ти дуже тримаєшся за це ім’я.

Я тихо видихнула.

— Бо це не просто ім’я.

Пауза.

— Це мій дім.

Я опустила очі.

— Це Ельрін.

На кілька секунд між нами стало тихо.

І раптом Демір підійшов ближче й несподівано м’яко поклав руку мені на голову.

— Зв’язок душ не зникає через зміну документів, Адо.

Я заплющила очі на мить.

Бо десь усередині знову різко стиснуло.

— Але я Адалінда Вальдек д’Аркейн…

Він кивнув.

— Тоді так і буде.

Я здивовано підняла голову.

— Що?

— Подамо зміну повного імені.

Він ледь усміхнувся.

— Думаєш, у цій академії немає студентів із чотирма родовими гілками в імені?

Я кліпнула.

— Є й такі?..

— Ти навіть не уявляєш, наскільки тут дивні родоводи.

І чомусь після цього я не витримала й тихо засміялась.

Напруга всередині трохи відступила.

Демір же ледь нахилив голову.

— То мир?

Я примружилась.

— Тимчасове перемир’я.

— Уже непогано.

А потім він абсолютно спокійно додав:

— Але в документах факультету я все одно записаний твоїм батьком.

Я тяжко зітхнула.

— Це я вже зрозуміла, татусю.

І чомусь цього разу це слово прозвучало вже не так колюче.