18.Порятунок всієї групи та екстрене повернення з практики.

Світло стало нестерпно яскравим.
Вівтар тріщав.
Старі руни хаосу одна за одною вибухали прямо на стінах, розкидаючи уламки каменю та хвилі нестабільної магії.
Куратор щось кричав. Хтось із адептів уже панікував. Яруна майже втратила контроль над захистом.
Ада ж стояла в самому центрі цього хаосу.
І вперше повністю відчувала силу всередині себе.
Вона чула смерть.
Чула магію. Чула сам Неваріс.
Місто буквально стогнало навколо.
— ВІДСTUПАЄМО! — крикнув куратор.
Але було пізно.
Тріщина пройшла просто через вівтар.
Глибока. Палаюча червоним світлом.
І наступної секунди все вибухнуло.
Хвиля хаотичної магії рвонула через залу, змітаючи каміння, пил і старі закляття.
Один із адептів не встиг навіть закрити обличчя.
Яруну відкинуло до стіни. Касія вилаялась, намагаючись прикрити інших.
Ельрін різко кинувся вперед —
до Ади.
І саме тоді вона інстинктивно підняла руку.
Час ніби сповільнився.
Чорна магія смерті рвонула вперед першою.
Але тепер її не поглинув морок.
Навколо Ади спалахнула вода.
Срібно-блакитна. Світла. Жива.
Вона здійнялась навколо групи величезною хвилею, змішуючись із темрявою Жниці.
І вибух врізався в цей щит.
Зала здригнулась.
Камінь тріщав. Стеля почала обвалюватись. Повітря буквально кричало від перенасичення магією.
Але бар’єр вистояв.
Ада відчула, як сила проходить крізь усе її тіло.
Надто багато.
Настільки, що в очах темніло.
А потім усе раптово стихло.
Пил повільно осідав у повітрі.
Вівтар був знищений.
Від нього залишилась лише чорна вирва.
У залі стояла мертва тиша.
Абсолютна.
Студенти повільно почали підніматись.
Хтось кашляв. Хтось тремтів. Хтось просто мовчав, не в змозі усвідомити побачене.
Ада стояла посеред уламків.
Її волосся частково вибилось із зачіски. Рукави плаща були розірвані. А навколо неї ще повільно танули залишки срібної води та темної магії.
І всі дивились тільки на неї.
Зі страхом.
Справжнім.
Первісним.
Один із молодших адептів повільно відступив назад.
— Що… вона таке?..
Яруна дивилась широко відкритими очима.
Касія мовчала вперше за дуже довгий час.
Навіть куратор виглядав так, ніби не знав, що говорити.
Бо вони бачили.
Усі.
Не просто сильну некромантку.
Не просто аристократку.
Щось значно страшніше.
Магію смерті. Божественну силу. І щось древнє, чому навіть назви нормально не існувало.
Ада повільно перевела погляд на групу.
І в цей момент усвідомила найгірше:
тепер вони бояться її.
Мітка Жниці ще слабко світилась на руці.
Темрява під її ногами ворушилась ледь помітно, ніби жива.
І навіть повітря навколо стало холоднішим.
Хтось нервово стиснув магічний артефакт.
Хтось опустив очі.
Хтось буквально не міг змусити себе підійти ближче.
І тільки Ельрін не відступив.
Навпаки.
Повільно підійшов до неї крізь пил і уламки.
Спокійно. Без страху.
— Ти поранена? — тихо запитав він.
Ада кілька секунд просто дивилась на нього.
Наче не могла повірити.
— Ти… не боїшся мене?..
Ельрін ледь насупився.
— За що?
Вона нервово стиснула пальці.
— Ти бачив, що це було.
— Бачив.
— І?..
Він підійшов ще ближче.
Настільки, що обережно взяв її за руку, не звертаючи уваги на залишки темної магії.
— Це все ще ти, Адо.
У залі стало ще тихіше.
Бо інші адепти дивились на це майже з шоком.
А Ельрін лише трохи сильніше стиснув її руку.
Наче нагадував:
вона не сама.До табору вони повернулись уже під вечір.
Мовчки.
Навіть Касія більше не жартувала.
Після вибуху в підземному храмі Неваріс ніби став іншим.
Темнішим.
Мертвішим.
Навіть повітря тиснуло важче, ніж раніше.
Ада йшла трохи позаду групи.
Виснажена.
Після пробудження сили її тіло буквально ламало від перенапруги.
Мітка Жниці все ще слабко пульсувала під шкірою, а магія поводилась нестабільно.
Вода іноді буквально виникала на пальцях сама по собі. Темрява — теж.
І це лякало її більше, ніж вона хотіла визнавати.
Інші адепти уникали дивитись на неї прямо.
Особливо молодші.
Коли Ада випадково зустрічалась із кимось поглядом — люди одразу відводили очі.
Тільки Касія поводилась більш-менш нормально.
Хоч і надто мовчазно.
А Яруна явно намагалась зрозуміти, як тепер узагалі реагувати на подругу.
Ельрін увесь шлях ішов поруч.
Спокійно. Наче нічого не змінилось.
І це чомусь тримало Аду сильніше за будь-які слова.
Але справжній удар чекав їх уже в таборі.
Щойно вони вийшли до укріпленого периметра, стало зрозуміло:
щось трапилось.
Охорони стало більше.
Магічні бар’єри світились яскравіше.
А біля центрального намету стояли люди в темно-синіх мантіях із срібними королівськими символами.
Королівські маги.
Касія тихо вилаялась.
— О, ну прекрасно. Тепер ще й ці.
Один із магів одразу помітив групу.
І його погляд миттєво зупинився на Аді.
Надто уважно.
Надто довго.
Біля намету вже стояв ректор д’Аркейн.
І виглядав він так, як виглядав лише у справді погані моменти.
Абсолютно спокійним.
Ада відчула, як усередині все похололо.
— Усі адепти негайно готуються до повернення в академію, — холодно промовив один із королівських магів. — Практика завершена достроково.
У таборі здійнявся шум.
— Що?! — Через що?! — Ми ж тільки почали дослідження!
— Через інцидент у нижньому секторі Неварісу, — сухо відповів маг.
Його очі знову ковзнули до Ади.
— І через виявлення аномальної магічної активності.
Тиша стала важкою.
Занадто очевидною.
Кілька студентів нервово переглянулись.
Хтось подивився на Аду майже з острахом.
Ректор повільно підійшов ближче.
Його погляд ковзнув по розірваному плащу Ади, по залишках темної магії навколо неї — і на мить у його очах промайнуло щось дуже схоже на тривогу.
— Ти поранена? — тихо запитав він.
— Ні.
Вона збрехала автоматично.
Бо виснаження вже майже валило її з ніг.
Королівський маг зробив крок уперед.
— Леді Ада, після повернення вам доведеться пройти повну державну перевірку магічного ядра.
Ельрін різко напружився.
Касія ледве стримала лайку.
А ректор дуже повільно повернув голову до мага.
— Вона адептка моєї академії, — спокійно сказав він. — І член мого роду.
— І носій сили невідомого типу, — так само холодно відповів маг. — Після того, що сталося в Неварісі, корона має право вимагати пояснень.
Ада відчула, як повітря навколо стало холоднішим.
Сила Жниці відреагувала миттєво.
Темрява ледь ворухнулась біля її ніг.
Ректор помітив це першим.
— Адо.
Лише одне слово.
Спокійне. Рівне.
Але цього вистачило.
Вона повільно видихнула й змусила силу заспокоїтись.
Королівські маги уважно це помітили.
І це було найгірше.
Бо тепер вони знали.
Чутки не брехали.