6.Випадковість і чесність з батьком.

Виїзд на практичне заняття цього разу мав проходити в старій занедбаній місцевості за межами міста. Там залишки магії після давніх подій були нестабільні, і викладачі зазвичай тримали ситуацію під контролем дуже уважно.

Ада рухалась разом із групою, як завжди спокійно, без зайвих емоцій. Поруч були інші адепти, викладачі розставляли захисні межі, перевіряли простір.

Все почалось майже непомітно.

Лише різке відчуття зміни повітря.

А потім — закляття.

“Тлін” прийшов не як світло чи вибух, а як щось, що одразу намагається стерти саму присутність живого.

Хтось встиг крикнути.

Але для Ади цей момент відчувся інакше.

Закляття торкнулося її… і не зачепило.

Ні болю.

Ні руйнування.

Ні наслідку.

Лише коротка, майже холодна тиша всередині.

І в ту ж мить щось у ній зламало звичний стан рівноваги.

Магія, яка завжди була в межах контролю, раптом відгукнулась глибше. Не як некромантія. І не як щось вивчене.

А як сила, що давно чекала свого поштовху.

Ада навіть не одразу зрозуміла, що відбувається.

Просто повітря навколо стало важчим.

Темнішим.

І дуже тихим.

— Відступити! — почувся різкий голос викладача.

Але Ада вже майже не чула зовнішніх звуків.

Її власна магія ніби “відкрилась” зсередини, реагуючи на смертельний імпульс, який мав її знищити.

І вперше вона відчула не просто некромантію.

А щось глибше.

Первинне.

Те, що Жнець називав силою Жниці.

Це не було нападом.

І не було обороною.

Це було пробудженням.

Коли все стихло, Ада стояла на місці, але світ навколо здавався їй надто далеким, ніби між нею і реальністю з’явилась тонка межа.

Вона зробила крок — і ледь не впала.

Сили просто не залишилось.

Не через поранення.

А через те, що її власна магія забрала надто багато енергії на своє пробудження.

Викладачі швидко зреагували.

— Вона жива, але виснажена! — почувся голос.

Її обережно підхопили, щось сказали про стабілізаційні плетива, але для Ади це вже звучало як крізь воду.

Останнє, що вона відчула перед тим, як свідомість почала згасати, — це дивне відчуття присутності чогось нового всередині себе.

Не чужого.

Але й не повністю її.

Коли вона прийшла до тями, була вже в цілительському корпусі.

Білий світ, тихі голоси, магічні потоки відновлення, які м’яко пульсували в повітрі.

Болів не було.

Лише глибока втома, яка пронизувала кожну думку.

Поруч хтось сказав, що це не було поранення.

Що це була реакція магії.

І що таке трапляється вкрай рідко.

Ада просто лежала і дивилась у стелю.

Вперше вона чітко зрозуміла:

те, що в ній прокидається, більше не можна вважати просто силою.

І це вже не чекатиме, поки вона буде готова.

Її залишили в цілительському корпусі на ніч. Магічні плетива відновлення рівномірно проходили крізь кімнату, тримаючи її стан стабільним, але втома все одно не відпускала повністю.

Ада лежала нерухомо, дивлячись у стелю. Думки були повільні, важкі, ніби кожна з них проходила крізь товщу води.

Двері відчинились тихо.

Вона навіть не повернула голови — вже знала, хто прийшов.

Батько.

Ректор увійшов без поспіху, зупинився біля ліжка й кілька секунд просто дивився на неї. У його погляді було менше офіційності, ніж зазвичай. Більше уваги.

— Ти прокинулась, — сказав він.

— Я й не спала повністю, — тихо відповіла Ада.

Він сів поруч, не торкаючись, але достатньо близько, щоб говорити тихо.

— Мені сказали, що це була реакція на смертельне закляття.

— “Тлін”, — підтвердила вона. — Воно мене не зачепило.

Пауза.

— І після цього… щось змінилось.

Вона трохи повернула голову до нього.

— Я це відчула.

Ректор не поспішав говорити, чекав.

Ада повільно вдихнула.

— У мене почали з’являтись сни.

Він одразу став уважнішим.

— Які саме?

Вона замовкла на мить, підбираючи слова.

— Там є Жнець.

Тиша в кімнаті стала густішою.

Ректор не перебив.

Ада продовжила:

— Він говорить зі мною. І про силу… яка в мені пробуджується.

Вона трохи стиснула пальці на ковдрі.

— Каже, що це не просто некромантія. Що це щось глибше.

Пауза.

— Сила Жниці.

Ректор повільно нахилив голову.

— Він це тобі пояснив?

— Так, — відповіла вона. — Сказав, що це… стан межі. Що я поступово змінююсь.

Вона на мить заплющила очі.

— І що це неможливо зупинити повністю.

Ректор мовчав довше, ніж зазвичай.

Потім спокійно спитав:

— Ти боїшся цього?

Ада не одразу відповіла.

— Я не впевнена, — сказала вона чесно. — Це не страх. Швидше… незнання.

Вона повернулась до нього.

— Я починаю відчувати речі раніше, ніж вони стаються. Реагувати інакше, ніж раніше. І інколи мені здається, що я дивлюсь на смерть не як на щось зовнішнє.

Вона зробила паузу.

— А як на щось… знайоме.

Ректор уважно дивився на неї.

— Це початкова стадія пробудження, — сказав він нарешті.

Ада тихо перепитала:

— І що далі?

Він не став прикрашати відповідь.

— Посилення. Стабілізація… або втрата контролю, якщо ігнорувати.

Вона ледь кивнула.

У кімнаті знову стало тихо.

Ада тихо додала:

— У сні він сказав, що я не стаю ним. Але щось у мені починає реагувати як він.

Ректор нахмурився ледь помітно.

— І що він запропонував?

Ада трохи повернулась на бік, дивлячись на нього.

— Артефакт. Каблучку.

Вона коротко описала маскування сили, аномальні коливання і те, що її енергія починає “виходити за межі світів”.

Коли вона закінчила, ректор кілька секунд мовчав.