14.Приємні відкриття.

Після розмови з куратором Ада почувалась так, ніби їй видали не розклад занять, а офіційний список майбутніх страждань.

Сувій у руках здавався підозріло важким.

П’ять пар щодня.

Некромантія.

Прокляття.

Фізична підготовка.

І окремим жахом — ранкові заняття.

Вона вже починала підозрювати, що академія спеціально перевіряє студентів на витривалість.

— Сьогодні ви від занять звільнені, — спокійно сказав куратор, переглядаючи ще якісь документи.

Ада здивовано підняла голову.

— Справді?

— Ви ще не отримали повний комплект форми, навчальні книги й особисті печатки доступу. Також вам потрібно облаштувати кімнату.

У грудях одразу стало трохи легше.

— Дякую.

— Не радійте завчасно. Завтра почнуться справжні проблеми.

Вона нервово всміхнулась.

— Я вже зрозуміла.

Гуртожиток удень виглядав зовсім інакше.

Коридорами постійно хтось ходив, десь лунав сміх, а з відчинених дверей кімнат долинали голоси й запахи їжі або магічних реагентів.

Ада саме поверталась до своєї секції, коли біля сходів її зупинив високий хлопець у темно-синій формі старости.

У нього було коротке чорне волосся, втомлений погляд людини, яка відповідає за надто велику кількість проблемних студентів, і товстий журнал у руках.

— Ада Вейр?

— Так.

— Староста секції, Данте Рівс.

Він коротко кивнув і відкрив журнал.

— Мені доручили пояснити правила гуртожитку новенькій некромантці.

Ада вже починала підозрювати, що слово “некромант” тут звучить як окрема категорія небезпеки.

— Я слухаю.

Вони повільно рушили коридором.

— По-перше, після опівночі заборонено проводити магічні експерименти в кімнатах.

— Хтось справді це робив?

Данте подивився на неї дуже красномовно.

— Минулого року один алхімік випадково створив кислотний туман.

— Зрозуміла. Без кислотного туману.

— По-друге, заборонено викликати духів у житловому крилі.

Ада кліпнула.

— Це настільки часта проблема?

— Ви навіть не уявляєте.

Вона тихо засміялась.

Староста, здається, вперше за розмову ледь посміхнувся.

— І головне правило. Кімнати в гуртожитку зачаровані.

Він зупинився біля дверей її секції й торкнувся руни збоку.

Символ м’яко засвітився.

— Двері відкриваються лише для тих, хто офіційно проживає в кімнаті.

Ада уважно слухала.

— Також доступ мають куратор секції та ректор академії.

— А якщо хтось спробує зайти без дозволу?

— Його або не впустить магія, або вдарить захисним закляттям.

Вона здивовано підняла брови.

— Серйозно?

— Після випадку з бойовиками три роки тому академія посилила захист.

— Що вони зробили?

Данте кілька секунд мовчав.

— Краще вам не знати.

Це звучало настільки підозріло, що Аді одразу стало цікаво.

Але вона вирішила не питати.

Староста закрив журнал.

— У вашій кімнаті хороші сусідки. Особливо Елінарія.

— Ви її знаєте?

— В академії всі знають Елінарію.

Чомусь це прозвучало дуже багатозначно.

— А Кассія?

Данте важко зітхнув.

— Її теж знають всі.

І цього разу Ада вже зрозуміла, що причина зовсім інша.

Він коротко кивнув їй на прощання.

— Облаштовуйтесь. І постарайтесь не підпалити поверх у перший день.

— Це більше до Кассії.

— Вона хоча б не некромант.

А потім староста спокійно пішов далі коридором, залишивши Аду стояти біля дверей.

Вона тихо фиркнула й торкнулась руни.

Замок одразу м’яко засвітився, впізнаючи господарку.

Двері відчинилися.

І вперше за дуже довгий час у неї з’явилось дивне відчуття, що за цими дверима її справді чекає місце, куди вона може повернутись.

До обіду Ада вже зрозуміла одну важливу річ.

Королівська Академія Магії була настільки величезною, що тут можна було прожити кілька років і все одно загубитися.

Особливо якщо тебе постійно відправляють із одного корпусу в інший.

Спочатку — до адміністративного крила.

Потім — у складський сектор.

Потім — знову назад.

І все це з паперами, печатками й якимись магічними жетонами.

— Повноцінне державне фінансування… — пробурмотіла жінка за довгим столом, переглядаючи її документи.

Вона була невисокою, суворою й виглядала так, ніби народилась уже втомленою від студентів.

— Так, — обережно відповіла Ада.

Жінка ще раз подивилась у папери.

І цього разу вже уважніше.

— Некромантка?

— Мг.

— Тоді зрозуміло.

Чомусь ця фраза Аді зовсім не сподобалась.

Жінка махнула рукою вбік складу.

— Повне забезпечення. Маєте право отримати форму, побутовий комплект, канцелярію, базові алхімічні набори й навчальні матеріали.

Ада кліпнула.

— Усе безкоштовно?

— Ви на державному магічному забезпеченні. Академія оплачує повний комплект для обдарованих адептів стратегічних напрямків.

“Стратегічних”.

Некромантія знову звучала майже як військова проблема.

Жінка вже почала швидко викладати речі на стіл.

— Дві повсякденні форми.

Темно-сині мантії акуратно лягли перед нею.

— Одна зимова.

— Спортивна форма.

— Комплект для практичної магії.

— Захисні рукавички.

— Канцелярія.

На столі з’явились пера, чорнило, зошити зі спеціального магічного паперу й навіть кілька самописних ручок.

— Побутовий набір.

Ада здивовано дивилась, як перед нею поставили коробку.

Усередині лежали шампуні, мило, рушники, гребінець і ще купа речей, про які вона навіть не подумала.

— Це теж видають?..

Жінка фиркнула.

— Академія не хоче, щоб адепти смерділи на лекціях.

Ада не стримала сміху.