12.Гуртожиток. Нові знайомства.

Коли Ада повернулась до гуртожитку, надворі вже остаточно стемніло.

Коридори були наповнені голосами, сміхом і запахом вечері, який тягнувся знизу з їдальні. Після важкої розмови з ректором цей шум здавався навіть трохи заспокійливим.

Вона повільно піднялась на третій поверх, знайшла свою секцію й зупинилась біля дверей із номером двадцять сім.

Зсередини долинали голоси.

Ада тихо видихнула й постукала.

— Відчинено! — почувся дзвінкий жіночий голос.

Вона обережно зайшла всередину.

Кімната виявилась більшою, ніж вона очікувала. Три ліжка, великі вікна, книжкові полиці й круглий столик біля каміна, де вже горіло м’яке блакитне полум’я.

Біля вікна стояла дівчина-ельфійка.

Висока й дуже витончена. Її довге сріблясто-біле волосся спадало майже до пояса легкими хвилями, а тонкі пасма біля обличчя були заплетені в маленькі коси з темно-зеленими стрічками. Шкіра мала світлий, майже порцеляновий відтінок, а великі мигдалеподібні очі світилися незвичним золотаво-зеленим кольором.

На загострених вухах блищали тонкі срібні сережки у формі листя.

Одягнена вона була акуратно й стримано: темно-зелена сукня з високим коміром, поверх якої лежала легка академічна мантія.

У руках ельфійка тримала книжку.

Спокійна.

Зібрана.

І дуже схожа на людину, яка більше любить бібліотеки, ніж людей.

Поруч на ліжку сиділа зовсім інша дівчина.

Нижча за ельфійку, але міцна й спортивна. Її темно-руде волосся було коротко підстрижене до плечей і зібране в недбалий хвіст. Кілька пасом постійно випадали на обличчя.

Шкіра засмагла, руки вкриті дрібними старими подряпинами й мозолями від тренувань.

Очі — яскраво-бурштинові, живі й трохи нахабні.

На носі ледь помітне ластовиння.

Одягнена вона була зовсім не по-аристократичному: темна сорочка із закоченими рукавами, штани для тренувань і важкі черевики, які вона навіть не зняла, залізши на ліжко з ногами.

Біля її речей стояв тренувальний меч.

Саме вона першою широко всміхнулась.

— О, новенька!

Ельфійка закрила книгу й спокійно кивнула.

— Вітаю.

Ада трохи невпевнено зачинила двері.

— Я Ада.

— Кассія, — одразу представилась рудоволоса. — Бойовий факультет, перший курс. Вогонь і мечі.

Вона сказала це з такою гордістю, ніби представлялась майбутньою легендою.

Потім тицьнула пальцем у бік ельфійки.

— А це наша ходяча бібліотека.

Ельфійка важко зітхнула.

— Елінарія.

Її голос був м’яким і дуже спокійним.

— Старший курс факультету цілительства та магічної теорії.

Ада здивовано кліпнула.

— Старший курс?

— Її до нас підселили через нестачу місць, — пояснила Кассія. — Але не хвилюйся, вона не страшна. Просто любить дивитися так, ніби вже знає дату твоєї смерті.

— Це лише через твої оцінки з теорії магії, — абсолютно серйозно відповіла ельфійка.

Кассія фиркнула.

Ада мимоволі тихо засміялась.

І вперше за дуже довгий час напруга в грудях трохи послабла.

Можливо…

Можливо, це місце справді могло стати для неї новим домом.

Ада обережно поставила сумку біля вільного ліжка й сіла на край матраца.

Кімната була теплою й затишною. У каміні тихо потріскувало магічне полум’я, а за вікнами вже повністю опустилась ніч. Після холодного маєтку Вейрів це місце здавалося майже нереальним.

Кассія одразу підтягнула ноги під себе й із цікавістю подивилась на неї.

— То ти справді новенька посеред року?

— Майже, — невпевнено відповіла Ада. — Я тільки сьогодні прибула.

— Смілива, — хмикнула бойовичка. — Я б уночі до академії сама не сунулась.

Елінарія тим часом спокійно повернула книгу на полицю.

— Якщо її прийняли так пізно, значить причина була вагомою.

На мить Ада напружилась.

Та ельфійка не стала розпитувати далі.

І за це Ада була їй вдячна.

Кассія ж, навпаки, схоже, зовсім не вміла мовчати.

— То який у тебе потік? — одразу запитала вона.

Ада трохи завагалась.

— Вода… цілительство… і некромантія.

У кімнаті запала коротка тиша.

Навіть Кассія перестала усміхатись.

А потім бойовичка різко видихнула:

— Ого.

Елінарія лише уважніше подивилась на неї.

Без страху.

Без огиди.

І це чомусь здивувало Аду найбільше.

— Рідкісне поєднання, — спокійно сказала ельфійка.

— Та це ж майже легендарне поєднання! — одразу перебила Кассія. — Я про таке тільки читала.

Вона нахилилась ближче.

— А ти вже когось піднімала?

— Кассіє, — втомлено мовила Елінарія.

— Що? Мені цікаво.

Ада ледь не вдавилась повітрям.

— Ні!

Кассія засміялась.

— Добре, добре. Не дивись так, я жартую.

Елінарія сіла у крісло біля столу й спокійно склала руки на колінах.

— Тебе, скоріш за все, поселили тут через темний потік. На цьому поверсі живуть адепти зі складною або нестабільною магією.

Ада уважно слухала.

— Тут безпечніше, — продовжила ельфійка. — Захисні руни на стінах сильніші, а викладачі частіше перевіряють стан резерву студентів.

Кассія фиркнула.

— Простими словами: якщо хтось випадково підірве кімнату, нас швидко врятують.

— Ти вже один раз підпалила штори, — спокійно нагадала Елінарія.

— То була випадковість.

— Три рази поспіль.

Ада не стримала тихого сміху.

Кассія драматично закотила очі.

— Не слухай її. Я просто людина творчого підходу до магії.

— Це так тепер називають катастрофи? — спокійно уточнила ельфійка.

Кассія вже відкрила рот для відповіді, але Ада раптом зрозуміла, що вперше за довгий час їй… легко.

Просто сидіти.

Слухати чужі суперечки.

Не чекати осуду за кожне слово.

Вона трохи розслабила плечі.

— А як тут усе влаштовано? — тихо запитала вона. — Навчання, факультети…

Кассія одразу пожвавішала.

— О, тут весело! Академія величезна. Є основні потоки магії: стихійники, цілителі, бойовики, артефактори, зіллєвари, менталісти…