8. Помилка жнеця

Привіт мої любі читачі ця порода буде велика тому що так гарно натхнення складалося що просто жалко розділяти на пару частин приємного читання 🥰

День починався спокійно.

За вікнами цілительської башти падав дрібний дощ, а Мавен огорнув звичний ранковий туман. Елна з самого ранку перебирала трави й бурчала собі під ніс через нестачу інгредієнтів.

— У маленьких містах завжди одне й те саме, — невдоволенно сказала вона. — Половина поставок не доїжджає.

Ада тихо усміхнулась, розкладаючи банки на полицях.

За останні тижні вона звикла до цього місця. До запаху трав. До тихих вулиць Мавена. Навіть до дивного лісу вдалині.

— Сьогодні будемо варити складніше зілля, — сказала Елна, ставлячи на вогонь великий котел. — Настій для очищення магічного отруєння.

— Я допоможу.

— Не “допоможу”. Ти робитимеш сама.

Ада здивовано подивилась на неї.

— Але—

— Я буду поруч.

Котел повільно кипів.

Ада уважно додавала інгредієнти: сушений корінь мелії, сині пелюстки арвени, срібний пил.

Рідина в котлі світилась м’яким блакитним кольором.

— Добре, — кивнула Елена. — Тепер обережно додай водну есенцію.

Ада простягнула руку над котлом.

Синя магія м’яко потекла між її пальцями.

Але в ту ж секунду щось змінилось.

Зелене світло цілительства змішалось із водою сильніше, ніж зазвичай.

Рідина різко потемніла.

— Адо, стій—

Котел вибухнув.

Спалах світла ударив по кімнаті.

Полички затряслися, банки розлетілись на шматки, а хвиля магії накрила все навколо.

Ада відчула різкий біль.

А потім — тишу.

Вона розплющила очі в повній темряві.

Не було ні болю, ні звуків.

Лише холодний туман під ногами.

— Що?..

Її голос дивно лунав у порожнечі.

Ада різко обернулась.

Позаду стояла висока постать у чорному плащі.

Обличчя приховував капюшон, а навколо нього повільно кружляли темні сріблясті частинки, схожі на попіл.

У руці незнайомець тримав довгий посох із тьмяним кристалом.

Ада завмерла.

— Хто ви?..

Постать мовчала кілька секунд.

А потім глухо сказала:

— …Це не та.

— Що?

Жнець повільно опустив голову, ніби дивився якийсь невидимий список.

— Неможливо.

— Можливо що?!

Він різко підійшов ближче.

І тоді Ада побачила його очі.

Срібні.

Нелюдські.

— Тебе не повинно було тут бути.

По спині пробіг холод.

— Де я?..

— Межа.

— Я померла?..

Жнець мовчав.

І цього мовчання вистачило.

Ада відчула, як земля ніби зникає з-під ніг.

— Ні…

— Це помилка.

— ПОМИЛКА?!

Її голос луною розлетівся темрявою.

Жнець повільно провів рукою по обличчю, ніби сам був виснажений цією ситуацією.

— Я мав забрати іншу душу.

Ада дивилась на нього широко розплющеними очима.

— Ви хочете сказати, що випадково вбили мене?!

— Технічно… так.

— ТЕХНІЧНО?!

На кілька секунд між ними запала тиша.

А потім жнець дуже тихо промовив:

— Це створить проблеми. Великі проблеми.

Ада дивилась на нього кілька секунд, ніби мозок просто відмовлявся приймати почуте.

Потім її накрило.

— ПРОБЛЕМИ?! — її голос зірвався на крик. — Для ТЕБЕ проблеми?!

Темрява навколо здригнулась.

Жнець мовчки спостерігав.

— Я померла! — Ада різко ткнула пальцем у себе. — МЕНЕ ВБИЛО КОТЛОМ, А ТИ СТОЇШ І КАЖЕШ “це створить проблеми”?!

— Зазвичай люди реагують—

— Я НЕ “ЗАЗВИЧАЙ”!

Синьо-зелене світло раптом спалахнуло навколо її рук.

Навіть тут магія відповіла на емоції.

Жнець різко завмер.

— Цікаво…

— Не смій так на мене дивитись!

Ада зробила крок назад, намагаючись дихати рівніше.

Не виходило.

Страх, паніка, злість — усе змішалось.

— Мене… мене тепер що? Не можна повернути?!

Жнець опустив погляд кудись убік.

І це мовчання налякало її сильніше за відповідь.

— Ні. Ні-ні-ні…

Вона провела руками по волоссю.

— Бабуся… Академія… Ліра…

Голос раптом затремтів.

— Я ж тільки почала жити…

На секунду її злість тріснула, і в очах блиснули сльози.

Жнець мовчки дивився на неї.

А потім дуже тихо сказав:

— Ти не повинна була померти сьогодні.

— О, ДЯКУЮ! Це дуже допомагає!

— Я серйозно.

Його голос змінився. Став нижчим.

Серйознішим.

— Я прийшов по іншу душу. Стару. Її час уже закінчувався.

Ада різко завмерла.

— Елена?..

Жнець нічого не відповів прямо.

І цього вистачило.

— Ти… прийшов за Еленою…

Вона відчула, як всередині все похололо.

— Але через вибух… через магію…

— Ваші душі змішались в один момент, — сказав жнець. — І я помилився.

— ТИ НЕ МОЖЕШ ПОМИЛЯТИСЬ! ТИ ЖНЕЦЬ!

— Як бачиш, можу.

Ада нервово засміялась.

Коротко. Майже істерично.

— Це жарт. Це просто якийсь дурний сон.

Вона озирнулась навколо.

Темрява.

Туман.

Істота в чорному плащі, яка випадково забрала її душу.

— Я зараз прокинусь…

— Не прокинешся.

— Замовкни!

Її магія різко спалахнула сильніше.

Вода з’явилась буквально з повітря, закручуючись навколо неї тонкими потоками, а зелене світло цілительства проходило крізь них, ніби живе.

Жнець відступив на півкроку.

— Твоя душа нестабільна.

— МОЯ ДУША ЗАРАЗ ТЕБЕ ВТОПИТЬ!

Вперше за весь час жнець… ніби здивувався.

А потім тихо видихнув щось схоже на сміх.

— Ти дуже голосна для мертвої.

— А ТИ ДУЖЕ СПОКІЙНИЙ ДЛЯ ТОГО, ХТО ВИПАДКОВО ВБИВ ЛЮДИНУ!

Ада продовжувала сипати словами швидше, ніж встигала дихати.