7. Практика в Мавені

На початку другого курсу студентів почали розподіляти на першу виїзну практику.

Для більшості це стало справжньою подією. У коридорах тільки й говорили про те, кого куди відправлять: у великі міста, цілительські центри, прикордонні форти чи алхімічні лабораторії.

Ада стояла біля дошки оголошень разом із десятками інших студентів.

— Сподіваюсь, мене не відправлять у болота, — буркнула хтось поруч.

— А я хочу ближче до столиці!

Списки повільно оновлювались магією.

Ада ковзнула поглядом по своєму імені.

Ада Морвейн — місто Мавен.

Практика цілительства та підтримки магічного резерву.

— Мавен… — тихо прочитала вона.

— О, це ж маленьке містечко на півночі, — сказав хтось із старших студентів. — Спокійне місце. Там майже нічого не відбувається.

Ліра, яка саме проходила повз у формі третього курсу, заглянула через її плече.

— “Майже” — дуже підозріле слово.

— Ти мене зараз заспокоюєш?

— Ні. Просто попереджаю.

Дорога до Мавена зайняла майже два дні.

Містечко зустріло її прохолодним вітром, вузькими кам’яними вуличками й запахом річкової води.

Мавен був тихим. Невеликі будинки з темними дахами тулились один до одного, а в центрі міста стояла стара цілительська башта, куди й направили Аду.

— Ти з Аркануму? — запитала літня жінка, яка зустріла її біля входу.

— Так. Ада Морвейн.

— Я магістр Елна. На час практики будеш працювати тут.

Башта всередині виявилась маленькою, але затишною. Полиці були заставлені банками з травами, настоянками й сушеними рослинами.

— У нас не столиця, — сказала Елна. — Тут потрібні не красиві закляття, а реальна допомога.

Ада кивнула.

— Я зрозуміла.

Перші дні минали спокійно.

Вона допомагала готувати зілля, лікувала незначні травми й вчилась працювати не в академічних умовах, а з реальними людьми.

Хтось приходив із опіками після роботи в кузні.

Хтось — із застудою.

Хтось просто просив заспокійливий настій.

І вперше Ада відчула, що її магія справді може бути потрібною.

— У тебе хороший контроль, — сказала якось Елна, спостерігаючи, як Ада лікує поріз на руці хлопчика. — Але дивна сила.

Ада вже звикла це чути.

— Це погано?

— Ще не знаю.

Мавен був спокійним містом.

Надто спокійним.

Іноді Аді здавалось, що люди тут чогось бояться. Вони замовкали при чужих, уникали теми старого лісу за річкою й завжди зачиняли двері до настання ночі.

Одного вечора Ада помітила це знову.

На вулицях було порожньо, хоча сонце тільки сідало.

— Чому всі так рано ховаються по домівках? — спитала вона в Елни.

Жінка на мить завмерла.

— Бо в Мавені ночами краще не гуляти.

— Через злодіїв?

Елна повільно подивилась у бік темного вікна.

— Якби тільки через них…

Аду ця відповідь не заспокоїла. Навпаки — лише сильніше розпалила цікавість.

Наступні кілька днів вона помічала дивності ще частіше. Люди в Мавені уникали навіть згадок про старий ліс. Якщо розмова заходила про нього — одразу змінювали тему або мовчали.

Навіть діти знали правило:

Не ходити до лісу після заходу сонця.

Одного вечора Ада не витримала.

— Що там насправді? — прямо спитала вона Елену, допомагаючи перебирати трави.

Стара цілителька довго мовчала.

— Ти ж із Аркануму, — нарешті сказала вона. — Все одно рано чи пізно дізнаєшся.

Вона відклала сушені рослини й важко зітхнула.

— Той ліс — аномалія.

— Аномалія?

— Залишок старої магії.

Ада насупилась.

— Я не розумію.

Елна підійшла до вікна. Вдалині, за річкою, виднілись темні верхівки дерев.

— Більше тисячі років тому тут проходила війна.

— Війна магів?

— Не тільки магів. Тоді воювали цілі королівства, ордени й істоти, яких тепер вважають легендами.

У кімнаті стало тихо.

— Один із боїв стався саме тут. Кажуть, магія була настільки сильною, що сама земля не витримала.

— І через це з’явився ліс?

— Ліс був і до того. Але після битви він змінився.

Елна говорила спокійно, ніби розповідала стару казку.

— У тій битві використовували заборонену магію. Простір буквально розірвало енергією. Відтоді в лісі почали з’являтись дивні речі.

— Які саме?

— Магічні спотворення. Тіні. Істоти. Інколи люди чують голоси.

Ада відчула, як по спині пробіг холодок.

— І академія нічого не робить?

— Арканум поставив бар’єри багато століть тому. Аномалія стримується… здебільшого.

— “Здебільшого” мені теж не подобається.

Елена ледь усміхнулась.

— Мені також.

Тієї ночі Ада довго не могла заснути.

Вітер тихо стукав у шибки, а десь далеко шумів ліс.

Аномалія.

Стародавня війна.

Магія, яка пережила тисячу років.

Вона лежала, дивлячись у стелю, і сама не помітила, як її пальці торкнулись кулона на шиї.

У цей момент зелено-синє світло ледь помітно промайнуло між п

альцями.

І на секунду їй здалося, ніби вона почула шепіт.

Тихий.

Далекий.

І… сумний.