6.Кінець першого курсу

Час в Академії Арканум плинув інакше. Дні змішувались між заняттями, нічними тренуваннями і постійним відчуттям, що магія тут ніколи не спить.

Спочатку Аді здавалося, що перший курс буде нескінченним. Але він промайнув швидше, ніж вона встигла до кінця звикнути до стін гуртожитку.

Було все: і дивні експерименти з зіллями, які іноді вибухали кольоровим димом; і невдалі закляття, що змінювали колір води в фонтанах академії; і нічні пригоди, коли першокурсники пробиралися в заборонені коридори “просто подивитись”.

За кожну витівку доводилось відповідати. Іноді це були додаткові чергування в бібліотеці, іноді — прибирання тренувальних залів після магічних вибухів, а іноді — заборона на практику магії на кілька днів.

— Це не покарання, — якось сказав магістр Вальтер. — Це виховання виживання.

Ліра на це лише фиркнула:

— Тобто нас вчать не померти випадково. Чудово.

Ада за цей рік змінилась. Її магія стала стабільнішою, хоча все ще жила власним життям. Вона навчилась відчувати воду як продовження себе, а цілительська сила більше не лякала — вона слухалась.

Зілля, які вона варила, вже не були “випадковістю”. Вони стали точними, сильними, іноді навіть кращими за очікування викладачів.

Наприкінці року були іспити.

Академія перевіряла все: контроль стихії, бойові закляття, теорію, зілля, витривалість.

Ада складала їх спокійно. Без паніки, яка була на початку року. Синьо-зелена магія більше не виривалась хаотично — вона працювала разом із нею.

Коли прийшли результати, її ім’я було серед тих, хто пройшов на другий курс без зауважень.

— Очікувано, — коротко сказала Ліра, дивлячись на список. — Ти ж у нас “проблема академічного рівня”.

Ада лише усміхнулась.

А от із Лірою все було складніше.

Її вогняна магія більше не була такою нестабільною, як раніше. Вона навчилась стримувати вибухи, контролювати полум’я і навіть створювати точні бойові закляття.

Після фінальної перевірки магістр Вальтер довго мовчав, дивлячись на її результати.

— Вона готова, — нарешті сказав він.

І Ліру перевели одразу на третій курс.

— Я що, перескочила життя? — спитала вона потім Аду.

— Вітаю, — відповіла Ада.

— Це звучить страшно.

— Трохи.

Після оголошення курсів усе змінилось.

Другокурсники переходили на інші рівні навчання, глибші, складніші. А третій курс означав зовсім інший ритм і інші обов’язки.

Їхні шляхи почали розходитись.

Ліра все частіше зникала на старших рівнях, у бойових залах і тренуваннях, де першокурсників уже не допускали.

Ада залишалась у своєму потоці — водному й цілительському, з новими предметами і складнішими практиками.

Спочатку вони ще зустрічались у коридорах.

— Не забувай мене, водниця, — кидала Ліра, проходячи повз.

— Спробую, — відповідала Ада.

А потім зустрічі ставали рідшими.

І Академія знову змінила свій ритм, як зав

жди — без пауз і без очікувань…..