3. Заселення до гуртожитку

Після завершення вступного іспиту Академія Арканум буквально гуділа від нових студентів. Хтось радів, хтось плакав від провалу, а коридорами без кінця носились помічники магістрів із сувоями та списками.

Ада сиділа на лавці біля головного двору, досі намагаючись оговтатись після іспиту.

Перед очима ще стояло дивне синьо-зелене світло її магії.

— Адо! — до неї підбігла Ліра. — Ти чого тут сидиш? Якщо не підеш зараз — залишишся без нормальної кімнати!

— Якої кімнати?..

— Гуртожитку, звісно. Ходімо швидше до касиліанта.

— До кого?

— Ти точно з села, — засміялась Ліра. — Касиліанти — це старші наглядачі гуртожитків.

Вона схопила Аду за руку й потягнула через внутрішній двір академії.

Кабінет касиліанта знаходився у старій круглій башті. Біля дверей уже стояла черга студентів.

За великим столом сидів худий чоловік у темно-фіолетовій мантії та швидко переглядав документи.

— Наступний!

Ліра штовхнула Аду вперед.

— Ім’я?

— Ада Морвейн.

Чоловік перегорнув декілька сторінок у товстій книзі.

І раптом завмер.

— А… це ти.

Він підняв на неї уважний погляд.

— Магістри вже попередили.

Аді стало ніяково.

— Ось направлення на заселення.

Він простягнув їй щільний бланк із срібною печаткою Академії.

Угорі красивими літерами було написано:

“Форма заселення студента Академії Арканум”

— Кімната номер 27, третій поверх західного гуртожитку. Не загуби бланк, без нього двері не відкриються.

Ліра нахилилась до Ади й тихо прошепотіла:

— Бачиш? А я казала поспішати.

— Далі — бібліотека, — продовжив касиліант. — Отримаєте навчальні книги та базові артефакти першокурсника.

— Наступний!

Бібліотека Академії виявилась величезною.

Високі полиці губились десь у темряві під стелею, а між рядами літали маленькі світляні кулі. Повітря пахло старим папером, пилом і магією.

Ада завмерла біля входу.

— Це… бібліотека чи окремий світ?

— І те, і те, — гордо сказала Ліра.

За довгим столом сиділа літня жінка в окулярах.

— Бланк.

Ада швидко простягнула форму заселення.

Жінка торкнулась печатки пальцем, і та засвітилась блакитним світлом.

— Перший курс стихійного факультету… Добре.

Вона махнула рукою — і з полиць самі собою вилетіли книги.

Одна товста синя книга зависла просто перед Адою.

“Основи контролю водної стихії”

За нею прилетіли ще дві:

“Бойова магія для початківців”

І:

“Цілительство та енергетичні потоки”

Ада обережно взяла книги до рук.

Особливо останню.

Її пальці ледь торкнулись обкладинки — і зелений візерунок на ній на секунду засвітився.

Бібліотекарка повільно підняла голову.

— Цікаво…

— Щось не так? — тихо спитала Ада.

Жінка довго дивилась на неї.

— Ні, дитино. Просто ця книга рідко когось… впізнає.

Навалившись книгами, Ада ледве встигала за Лірою довгими коридорами Академії.

— Скільки тут взагалі башт?.. — видихнула вона.

— Дев’ять навчальних, три житлові, одна заборонена і ще підземні рівні, куди першокурсників не пускають, — буденно відповіла Ліра.

— ЩО?

— Потім покажу.

Вони звернули в інший коридор, де замість кам’яних стін висіли рулони тканин різних кольорів. У повітрі літали нитки, стрічки й навіть голки, які самі собою щось зашивали.

Над дверима золотими літерами сяяв напис:

“Майстерня форми та артефактного одягу”

— О, це моє улюблене місце, — заявила Ліра й штовхнула двері.

Всередині було тепло й пахло тканиною, травами та чимось схожим на озон після грози.

Посеред майстерні стояла низенька жінка з коротким сивим волоссям. Навколо неї літало одразу п’ять шматків тканини, які самі складались у форму.

— Нові адепти? — не обертаючись, запитала вона.

— Так, пані Мирель, — відповіла Ліра. — Привела водницю.

— Уже чула.

Жінка різко клацнула пальцями.

Рулетка сама обкрутилась навколо Ади, швидко знявши мірки.

— Стояти рівно.

Ада слухняно завмерла.

Мирель уважно подивилась на неї поверх окулярів.

— Хм… цікава аура.

— Всі сьогодні так кажуть, — тихо пробурмотіла Ада.

Ліра тихо засміялась.

Жінка провела рукою над столом, і тканина сама почала рухатись. Темно-синя форма адепта поступово набувала форми плаща, сорочки та короткого жакета зі срібними вставками.

Але щойно Мирель торкнулась емблеми факультету…

Срібний символ води раптом спалахнув синім світлом.

А за секунду по ньому розлилися тонкі зелені візерунки.

У майстерні настала тиша.

Навіть голки в повітрі завмерли.

— Та ну ні… — прошепотіла Ліра.

Мирель повільно взяла форму до рук.

— Подвійне плетіння магії…

— Це погано? — обережно спитала Ада.

— Це рідкість.

Жінка провела пальцями по зелених лініях.

— Бойові цілителі майже зникли після Північної війни.

— Бойові… хто?

— Маги, здатні одночасно знищувати й лікувати. Небезпечний дар.

Ада мовчки дивилась на форму.

Темно-синя тканина тепер була прикрашена тонкими зеленими рунами вздовж рукавів, які ледь помітно світилися.

— Гарно виглядає, — усміхнулась Ліра. — Дуже навіть.

Мирель простягнула комплект Аді.

— Бережи форму. Вона підлаштовується під магію власника.

— Підлаштовується?

— Якщо твоя сила ростиме

— змінюватиметься й вона.

Ада обережно взяла одяг.

Тканина в її руках виявилась теплою.

Наче живою.