2. Пеший іспит

Величезна кругла арена Академії Арканум гуділа від голосів. Уздовж кам’яних трибун стояли викладачі та старші учні, спостерігаючи за вступниками.

У центрі арени світилися срібні руни.

Ада нервово стискала пальці. Її серце билося так сильно, ніби хотіло вирватись із грудей.

— Не хвилюйся, — усміхнулась Ліра поруч. — Якщо що — просто не втопи арену.

Ада тихо фиркнула.

— Наступна — Ада Морвейн! — пролунав голос магістра Вальтера.

Дівчина ступила вперед.

Повітря одразу стало прохолоднішим.

Магістр уважно дивився на неї.

— Перший етап — бойова магія. Атака по мішені.

Навпроти Ади з кам’яної підлоги піднявся тренувальний манекен.

— Починай.

Ада глибоко вдихнула.

Вода в чашах навколо арени здригнулася.

Тонкі струмені почали підніматися в повітря, закручуючись навколо її рук. Звична синя магія засвітилась холодним світлом…

І раптом серед синього з’явився зелений відблиск.

Вальтер різко примружився.

— Що?..

Світло ставало яскравішим. Синя вода змішувалась із м’яким зеленим сяйвом цілительства.

Навколо Ади закрутився потік магії двох кольорів.

Учні на трибунах зашепотілися.

— Це ж… змішана магія? — Неможливо. — Водники так не можуть…

Ада сама виглядала наляканою.

— Я не контролюю це… — тихо прошепотіла вона.

Раптом манекен атакував першим — руни іспиту активували бойовий режим.

Кам’яна фігура кинулась на дівчину.

І тоді магія Ади вибухнула.

Потужна хвиля води вирвалась вперед, але замість звичайного удару її потік світився синьо-зеленим світлом.

Вода врізалась у манекен і буквально розірвала його на частини.

Та на цьому магія не зникла.

Уламки каменю, пошкоджені вибухом, почали… відновлюватись. Тріщини затягувались зеленим сяйвом просто на очах.

На арені запала мертва тиша.

Навіть магістри підвелись зі своїх місць.

— Бойова магія… і цілительство одночасно, — прошепотіла Селена.

Ада важко дихала, дивлячись на свої руки.

Синє та зелене світло повільно тануло між її пальцями, мов вода й весняна трава переплелися в одне ціле.

Магістр Вальтер повільно спустився на арену.

— Хто навчав тебе цьому?

— Ніхто… — розгублено відповіла Ада. — Я навіть не знала, що так можу.

Вальтер переглянувся із Селеною.

У їхніх очах вперше з’явилося не просто здивування.

А страх.

— Зарахована, — тихо промовив він. — Негайно.