Глава 20.

Глава 20.

Важкі двері зі скрипом відчинилися і в тьмяно освітленому отворі з'явилася обвітрена, зашкарубла рука. Проштовхнувши всередину глибоку, наповнену брудними мисками тацю, вона недбало жбурнула великий буханець черствого хліба, який із важким стуком гепнувся на підлогу. 

Несамовито заверещавши, Сигізмунд кинувся до зачиняючихся дверей і, наскочивши на них усім тілом, незграбно бехнувся додолу.  

- Боїться поганець. Я йому вже двічі пальці ламав. - обтрушуючись, самовдоволено крякнув карлик. - Бодо, забери хліб. 

Шепелявий громила слухняно кивнув. 

Стіг, грізно насупившись, неквапливо підняв буханець і, відламавши два великих шматки, кинув його Бодо, який ніяковіло тупцював на місці.

Сигізмунд, зробивши вигляд, що не помітив цього кричущого нахабства, повернувся до дверей і затарабанив по них ногами:

- Паскуди! Самі жеріть це лайно! 

Стіг гидливо скривився та простягнув скибку Роену: 

- Тиждень уже на сухіврі. Я скоро від вітру хитатися буду.

- Так сьорбни помиїв. - похмуро запропонував Роен. - Якщо старий не обдурив, нас сьогодні мають випустити. Ходімо, віднесемо поїсти нашому приятелеві. 

Безцеремонно вирвавши з рук ошелешеного Бодо останню неторкану миску, Стіг ляснув його по череву: 

- Тобі худнути треба, он яке пузо відхряцав на казенних харчах. 

- Тільки їдло марнуєте. - голосно цямкаючи пробубонів Сигізмунд - Воно таке не жере, але я бачив, як щура хрумкнуло, ціляком. Раз - і тільки хвіст стирчить, а потім - чпок, і його нема. 

- Може воно і карлюків так - «чпок, і нема»? - гном зловороже навис над примовклим Сигізмундом. 

Роен, сердито зиркнувши на Стіга, відтягнув його вбік. 

- Дивні ви й мутні. - погрозивши щербатою ложкою, буркнув Сигізмунд.

У дальньому кутку, за купою рваних мішків, щось негучно зашаруділо.  

Підійшовши ближче, Роен присів на підлогу і, підштовхнувши вперед миску, завмер в очікуванні. 

Незабаром купа заворушилася, і з темряви з’явилося худорляве, зморене обличчя. Обережно озирнувшись, воно знову зникло в пітьмі, але вже за мить його володар - кістлява, незграбна істота - підповзла до миски й, принюхавшись, сердито її перекинула. 

- Ну вибач, щурів не було. - хмикнув Стіг. 

- Помовч. - шикнув Роен. 

Зморщивши вузький, схожий на дзьоб ніс, істота застережливо зашипіла. Її великий, розтягнутий рот відтулився, оголивши затуплені, клиноподібні зуби. Бліда, лляного кольору, шкіра надавала істоті мерзенної подібності на ходячий труп.

Роен терпляче чекав. 

Істота витягнула вперед суху, жилаву руку і помацала зачерствілий шматок хліба. 

- Бери. - кивнув Роен. 

Четвірко довгих, кігтистих пальців шамко згребли шматок і зараз же спрямували його в широко роззявлену пащу. 

- Дай сюди. - Роен буквально вирвав ще один шматок хліба з рук протестуючого гнома. 

- Жуй, не вдавися. - роздратовано буркнув Стіг. 

Істота, сторч зирнувши на гнома фіолетовими очима, одним махом проковтнула шматок. 

- Хоч би спасибі сказав. - сердито проворкотів Стіг, поплескавши себе по животу. - У мене он кишки скоро самі себе гамати почнуть. 

Істота простягнула руку і помацала Роена за плече. Від душіючого від неї терпкого запаху, в носі неприємно залоскотало. 

- Ти можеш піти з нами, ми тебе виведемо звідси. - карбуючи кожне слово, ледь чутно вимовив Роен. - Хочеш? 

Істота, наморщивши широке чоло, завзято закивала головою. 

- Добре. - Роен стримано посміхнувся і, піднявшись, покрокував до свого місця. 

- Думаєш вийде? - наздогнавши друга, запитав Стіг. 

- Не знаю. - знизав плечима Роен. - Він усе розуміє, це видно. 

- Налг у Книзі був бронзовим. Цей же блідий, неначе мрець. - шепнув на вухо Роену гном. 

- Зблякнув. Посидиш пару тисячоліть під землею - ще не так побліднеш. - невесело пожартував Роен. - Взагалі схожий на книжкового, тільки змиршавілий зовсім. 

- Ну, може, підзасмагне на сонці. - гмикнув Стіг. 

- Гей, що ви затіяли? - Сигізмунд непомітно підкрався ззаду. - Скажіть. Якщо що, я - могила. 

- Будеш пхати свій довгий ніс у чужі справи - точно в могилі опинишся. - нахмурився Стіг. 

- Ой, та годі - я все бачу, якусь капость замислили. - ображено промимрив Сигізмунд. - Бодо, приглянь за ними.

Громило розгублено закліпав очима та заледве Стіг, гарконувши пугом, тупнув ногою в його бік, звалився на мішок із соломою. 

- Ай, та ну вас. - карлик розчаровано відмахнувся й штурхнув Бодо під коліно.